– Мамо, там у двері стукають! Відкриєш, бо в нас руки зайняті?
– Звичайно, – усміхнувшись про себе, відповіла Наталя.
Вона відчинила двері, навіть не подивившись у вічко. У вечір перед Різдвом бігали колядники, тож Наталя чекала побачити на порозі чергового хлопчика чи дівчинку.
Тому, відчинивши двері, від несподіванки вона остовпіла. За дверима стояв Вадим, її колишній чоловік і дивився на неї поглядом побитого собаки.Біля його ніг лежала спортивна сумка, мабуть, із речами.
Наталка, деякий час дивилася, потім знайшла в собі змогу знову говорити, трохи хрипко сказала:
– Вадим, що ти тут робиш?
Вадим привітно посміхнувся, аж надто привітно. Потім нахилив трохи голову і дивлячись у підлогу, відповів:
– Привіт, Наталю. Я так скучив за родиною. Ось вирішив провести свято з вами.
Вадим підхопив сумку, маючи намір увійти до квартири, але Наталя зупинила його одним рухом руки.
– Вадиме, я не запрошувала тебе увійти.
– Ну, починається. Наталко, я повернувся. Ти ж хотіла цього? І ось я тут! – Він радісно розвів руки в різні боки.
– Повернувся? Все так просто? А те, що сталося за останні півтора року, ти забув?
Вадим насупився, а Наталя згадала, як ущент розбилося її серце. На дрібні уламки. Остаточно і безповоротно…
…П’ятнадцять років тому вони з Вадимом пов’язали себе шлюбом. Молода сім’я переїхала до орендованого житла. Жили дружно, так би мовити, душа в душу. Обидва працювали, тож гроші не були проблемою.
Ще через рік у них з’явилися близнюки: Сашко та Женя. Хлопчики росли активними та невгамовними. Вони вимотували Наталку так, що в неї майже ні на що не залишалося сил. Але вона не скаржилася, дуже любила своїх хлопчиків.
Непомітно пролетіло понад тринадцять років. Хлопці підросли, вимахавши майже з Наталку зростом. Але вони так само залишилися її милими бешкетниками. А ось Вадим змінився.
Він став частіше пропадати на роботі, затримуватися допізна і їхати у відрядження. Жінка списувала все це на складну роботу, велику кількість обов’язків і проєктів.
Але одного разу, купуючи у супермаркеті продукти, Наталя помітила поряд із дорогими напоями свого чоловіка, який мав бути у відрядженні. Вона зібралася його гукнути, але не встигла. До Вадима підійшла молода дівчина, поцілувала його в щоку та опустила якісь продукти в кошик.
Наталя затримала подих, боячись видати свою присутність. Вона стежила за ними через високу вітрину. А Вадим не соромився виявляти свої почуття.
Він обіймав незнайомку за талію, притискав до себе і щось лагідно нашіптував на вухо. Дівчина усміхалася, відкинувши голову і висіла в нього на шиї. А потім вони попрямували до каси. Розплатившись, парочка сіла в машину Вадима і поїхала в невідомому напрямку.
Наталя стояла, боячись дихати від болю, який пронизував все її тіло. І розуміла, що тільки-но пішло коту під хвіст все її життя. Але, спричинена якимось почуттям, швидше за все хибною надією, вона набрала номер чоловіка і дочекалася відповіді:
– Привіт, любий. Як ти? – З придихом запитала Наталка, боячись видати свій стан.
– А, Наталко, привіт. Та все гаразд. Справ багато, мене так навантажили… Я тобі потім передзвоню, зараз зайнятий.
– Добре, – не стала сперечатися вона.
Наталка закінчила з покупками та вирушила додому. Але й там вона не дозволила собі плакати, хоча вся її душа рвалася на частини, адже у квартирі на неї чекали двоє синів.
Вона на автоматі приготувала вечерю, допомогла дітям з уроками та відправила їх спати. А сама продовжила гіпнозувати телефон:
– Давай, ти ж обіцяв подзвонити… – шепотіла вона сухими губами.
Але Наталка не дочекалася дзвінка чоловіка ні цього, ні наступного дня. Тиждень минув у тиші, без подій. Але вона чекала. Чекала на нього і не знаходила собі місце.
Але більше не наважувалася дзвонити сама. Зрештою, вона прийняла рішення, ще не усвідомлюючи цього.
За день до того, як Вадим мав повернутися, Наталка відправила дітей до матері. Вона розуміла, що назріває великий скандал і діти не повинні ставати свідками їхньої сварки.
Коли Вадим відчинив двері, Наталка сиділа на кухні. Він пройшов у спальню, і крикнув звідти дурно, як наче нічого не сталося:
– А чому мене ніхто не зустрічає? Чому ніхто не зустрічає свого тата? Чи є хтось у цьому будинку, хто ще любить свого татуся?
На що Наталя жорстко відповіла:
– Хто вона, Вадиме?
Чоловік смикнувся від несподіванки, але продовжував розігрувати невинність:
– Хто? Наталю, про що ти взагалі говориш?
– Вадиме, я бачила вас у магазині тиждень тому. Хто вона?
Він зайшов на кухню і сів навпроти неї за стіл.
– Христина. Колега по роботі.
– Як довго ти мені зраджуєш?
– Майже рік. Але, Наталко, ти повинна мене зрозуміти! Вдома у нас дитячий садок. Діти то хворіють, то кричать. Ні відпочити, ні перепочити. Мене ніхто не помічає. Ти думаєш лише про них. А я… Я завжди один. Ти моя дружина і…
– Я їхня мати перш за все! І вони потребують моєї уваги. А ти доросла людина, яка має чудово розуміти, що синам потрібна турбота та увага. – Наталка відчувала, як до горла підступають сльози. Але вона не могла дозволити собі розклеїтися зараз. Вона має все витримати. Заради дітей.
– Але мені нудно. Життя з тобою, з вами – сіре та одноманітне! Я втомився! Мені треба було розвіятись. І Христина стала чудовим варіантом. Вона мене розуміє, приймає та любить. А ще нічого від мене не вимагає.
– А я що вимагала від тебе? Щось незвичайне, щось складне? – Запитала Наталка.
– Ти? То посуд помий, то полицю прибий, то кран полагоди. Я втомився виконувати справи по дому! Я у самому розквіті сил. І мені потрібний поряд хтось, хто зрозуміє мене, підтримає. А ти стала куркою, яка сидить вдома і дбає про дітей. Я тебе більше не кохаю! – Вадим зупинився, нарешті усвідомивши, що він сказав.
– Добре. Припустимо, я тобі набридла. А про дітей ти подумав? Що буде із ними? – Вона не хотіла думати про те, як розбите серце заважало їй дихати.
– А що з ними? Чи мало у нас таких сімей? Не ми перші, не ми останні. З мене аліменти, зустрічі у вихідні. Але я хочу свободи, хочу дихати легко, без цього всього… – він обвів руками їхню кухню.
– Для них це буде кошмаром. Не йди, Вадим. Хоча б заради них, – відчайдушно продовжувала чіплятися за крихітну надію Наталка.
– Ти мене зовсім не чуєш? Я втомився від вас та від цього будинку! Я хочу жити нормально. З Христиною, а не з тобою. Тому я йду, і ми розлучаємося.
Наталка, як уві сні, спостерігала за тим, як Вадим збирає у спортивну сумку свої речі, якісь дрібниці. А потім без зайвих слів виходить із квартири та зачиняє за собою двері.
…Зараз, бачачи, як Вадим прийшов до неї з тією ж торбою, Наталка не могла не посміхнутися. Він навіть не підозрює, через що їм довелося пройти за ці півтора року.
Хлопчики довгий час намагалися знайти батька, додзвонитись йому. Але чоловік просто відрізав себе від родини. Аліменти він платив справно, ось тільки влаштував так, щоб його офіційна зарплата трохи перевищувала прожитковий мінімум.
Тому Наталці діставалися копійки. Їй довелося брати більше навантаження на роботі, щоб компенсувати дірку у бюджеті, але вона впоралася.
– Ти ж казав, що з нами нудно і сіро, – промовила вона.
Вадим пожвавішав, він знову намагався ступити у квартиру, але Наталка була непохитна.
– Я помилявся, люба. Вибач мені. – Він спробував упіймати її руку, але вона її забрала. – Ви були оплотом стабільності у моєму світі. А почуття до Христини швидко згасли. Це було не кохання, а швидкоплинне захоплення.
З коридору почувся гомін. У коридор виглянув Сашко:
– Хто прийшов, мамо?
Жінка обернулася до сина, так нічого й не сказавши.
– Тату? – На шум вийшов і Женя.
– Хлопці, а я повернувся. І подарунки вам привіз, давайте це свято проведемо разом! Ну, йдіть до татка!
Він вже майже переступив поріг, але на плече йому раптом лягла важка рука:
– Давайте в інший раз, все ж таки Різдво – сімейне свято, чи не так хлопці? – Наталка посміхнулася, коли побачила його. Свого Костю.
Статний чоловік навіть голос не підвищив, але Вадим одразу знітився. А хлопці позаду неї полізли обійматися до дядька Кості. Чоловік уважно подивився на Наталку і тихо спитав:
– Мені лишитися?
Вона з усмішкою похитала головою.
Костянтин легко повів хлопців до зали, де ще треба було розкласти стіл. Здавалося, що Сашко та Женя зовсім забули про рідного батька.
А Вадим, нарешті, знайшов дар мови:
– Ах от як. Ось на кого ти мене проміняла. Спеціально велетня обрала, так?
– Не проміняла. Я вибрала його, коли була вільною жінкою. У мене не було каблучки на пальці, як зараз.
Наталка підняла руку і помахала нею перед колишнім чоловіком. Там виблискувала обручка.
– Ах ось як! Ти ж хотіла, щоб я повернувся, благала мене, сльози лила… Зрадниця, ось хто ти!
– Хотіла, півтора року тому, Вадиме. Але зараз у мене почався інший розділ у житті. І тепер у ній немає місця для тебе. З Різдвом!
Наталка зачинила двері та зачинила їх на замок. Вона глибоко зітхнула, похитала головою, ніби позбавляючись від наслання і попрямувала в теплу, світлу квартиру. Там її чекали сини та коханий чоловік…
Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?
