Моєму чоловікові 37 років, ми з ним ровесники, він чудова людина, але є одне але, яке час від часу змушує мене звертатися з делікатними і особистими питаннями і проханнями до інших чоловіків, незнайомих звісно ж.
Ми одружилися 19 років назад, молоді були запальні, точніше це я була запальна, а він як був спокійним і покладистим так і лишився таким і досі. І от, коли у нас з’явилися діти, побут, власні проблеми які треба було вирішувати якраз цього спокою мені було забагато. Я людина імпульсивна, мені треба все і відразу.
Ні, ви нічого не подумайте, він влаштовує мене, він мій коханий чоловік, але є речі які він робити не може, а для жінки це найважливіше. Без такої близькості, таких відносин сім’я швидко розпадається, якби я не просила допомоги в інших чоловіків наш шлюб давно б розійшовся по швам.
Справа в тому, що чоловік абсолютно не може виконати свій чоловічий обов’язок – бути главою сім’ї. За порадою до свекра біжу, щоб полицю прибити до кума, щось полагодити до друга.
От вже з мене сміються всі, що я свого чоловіка опозорила при всіх, а що робити, самій брати цвяхи і вішати ті полиці злощасні?
Для мене це надважливо, тому я в кажу, що вміння вести спільний побут це частина відносин, важливий аспект, і мені постійно доводиться шукати когось на стороні щоб виконав його обов’язки. Поговорити боюся, адже образиться, але і по людям бігати не можу, соромно вже.
