Мені постійно потрібно оновлювати машину, квартиру змінювати на будинок побільше, але чоловік млявий, не розуміє цього

Пишу свою історію, бо буду рада вислухати думки з боку. Навіть якщо вони будуть не дуже приємними для мене.

Історія така. Я заміжня, шлюб другий, є дві дочки від першого шлюбу, син від другого. Дочки школярки, 10 і 11 років, розумниці, багато де займаються, фортепіано, конкурси виграють, танці, англійська і т.д.

Син теж наша радість. Йому 4. Є проблеми з неврології, відповідно регулярне лікування, але обіцяють, що повністю компенсується, та й вже зараз сторонні не помічають, що не так. Але діти – це не тільки радість, а й великі навантаження.

Нашому з чоловіком шлюбу майже 5 років. І я зараз розумію, що не хочу своєму чоловікові життя в шлюбі зі мною. Я дуже вимоглива, мені весь час потрібно розвиток всього – дітей, мене самої (зовнішність, кар’єра, ну і т.д), житла родини – ну тобто від маленької квартири до великого будинку, в цьому напрямку. Машина – більше, краще, новіше, ще одна. І так по всіх фронтах.

Діти теж втомлюються, але їм це приносить радість, результатами пишаються. Син поки не покує результатів, але моя вимогливість допомогла практично витягнути його з серйозного діагнозу.

Але чоловіка мені шкода. Він по натурі людина іншого складу – меланхолік, уповільнений, любить міркувати, відпочинок на природі. Я бачу, що йому чужий ритм життя, який я задаю. Він його не тягне. Себе я змінити не можу.

Мені вже 35, і ця жага всього була в мені завжди. Поки не було ресурсів, доводилося миритися з відсутністю чогось, зараз вже не хочу, я тільки набираю обертів в бажаннях і можливостях. Але що робити з чоловіком – не знаю.

Він надійний, не зрадить, завжди йде на поступки. А ось цього мені і не треба – хочеться, щоб він теж відстоював свої інтереси, не давав себе пригнічувати. Але це скоріше мрії – йому це не властиво, та й в 40 років це навряд чи змінитися.

Йти він категорично не хоче – ні на яких умовах (я пропонувала найкращі для нього, ні грошей не треба, нічого, з дитиною бачитися коли тільки захоче). Так, я можу просто піти сама з дітьми так чи інакше. Але є відчуття, що це буде більш жорстоко, ніж залишитися. Чи ні?

Я вже нічого не розумію. Залишити людину і нехай живе як вибрав? Але я не можу не бачити, що йому не солодко. І мені теж поруч хочеться бачити партнера, а не помічника.

Він каже весь час “я ж тебе підтримую!” і ніяк не зрозуміє, що мені не потрібна підтримка, я сама себе відмінно підтримую. Себе б краще підтримав. Але це він і не може.

Ось така історія, і попало ж так вляпатися. Але я не вірю в історії з поганим кінцем, впевнена, що все можна виправити. Важливо лише визначитися з генеральним напрямом – а цього-то в нашому шлюбі я зробити і не можу.

Піти і дати всім (в тому числі чоловікові) шанс бути щасливими, раз разом не виходить? Або залишитися і через “не можу” все це виправляти і налагоджувати, якщо вже чоловік категорично проти розлучення? Чекаю думок, прикладів, та й усього, що захочеться написати мені у відповідь на історію. Дякую!

Related Post

Щоразу після сварки хлопець іде з домуЩоразу після сварки хлопець іде з дому

Нам по 24 роки. Живемо окремо від батьків, знімаємо житло навпіл. Вчимося на заочному і працюємо. Я – адміністратор в салоні краси, а хлопець – бариста в кав’ярні. Все начебто