Мені потрібен був чоловік з яким можна буде просто помовчати, а потім з’явився ВІН з вафлями та пастеризованим молоком

Мені 33 роки, але відчуваю себе рази в два старше. Я з того типу людей, яким по кайфу бути одним, ніж в оточенні друзів.

У мене є подруга, але всього одна. Та й то … У нас з нею настільки дивна дружба, що … вона теж замкнута в собі особистість, не любить пустої балаканини.

Зате я в ній впевнена на всі сто відсотків. Якщо трапиться якась біда, то на неї можна покластися.

Я довго вважала, що ось таке і буде моя життя.

З роботи я приходила годині о восьмій, розігрівала заздалегідь заготовлену вечерю, купалася і йшла дивитися серіал. Все перевернулося, коли я привела додому чергового хлопця.

Ну так, для фізкультури. І не знаю, але щось в ньому було не так … Він був не такий, як усі попередні. Не дуркував. А після вечері навіть тарілку за собою помив. Ми курили на балконі, коли у нас трапився незвичайний діалог:

– До тебе завтра можна?

– Можна, можливо.

І все. Він приїхав на наступний день. Здивувало те, що з собою він узяв 2 пляшки пастеризованого молока, м’яких вафель зі згущеним молоком і смачний лікер.

Майже до глибокої ночі ми разом дивилися ранні фільми Гая Річі, пили каву з молоком і їли вафлі. Незрозуміле почуття я до нього відчуваю: ніби й не любов, але якось дивно тепло і затишно з ним. Він не виносить мозок. Мені здається, що йому теж подобається бути поруч зі мною.

Чи довго триватимуть ці “відносини”? Не знаю, ось правда … Але дуже хочеться, щоб довше.

Іноді мені здається, що він мене доповнює. Дзеркальна копія. Ми дуже мало говоримо одне з одним. Але нам так класно бути разом. Це непередаване відчуття бути поруч з ким-небудь рідним просто мовчати.