Мені потрібно продати ваш будинок, збирайте дрібнички – нахабно сказала свекруха

Я завжди була впевнена, що Ганна Сергіївна, моя «дорога» свекруха, може щось утнути, але щоб такого масштабу… Коли вона озвучила нам із Костиком свій план, мене наче струмом вдарило.

Що найприкріше, чоловік у всьому підтримав свою матір, а я залишилася, як завжди, не при ділі. Залишається лише одне — вживати рішучих заходів, адже з цією «солодкою парочкою» каші не звариш.

— Валера, батько Кості, ніколи мене не розумів, — зітхала Ганна, сидячи в нас на кухні та доїдаючи вже четвертий еклер. — Я йому тлумачу, давай грошей знайдемо, купимо пару автоматів, у яких лежать м’які іграшки. Нормальний дохід, я вважаю. Зате на роботу ходити не треба… Ось ми й розлучилися через нерозуміння.

Проєкт так собі, я вважаю, але не хочу сперечатися зі свекрухою. Ганні дуже подобається, коли її слухають, кивають і не заперечують. А вона продовжує:

— А ось ще тема — бахіли.
— Які бахіли? – Насторожилася я. — Це ті, що на ноги вдягати треба? Такі… сині?

— Не лише, — киває головою Ганна. — Є ще рожеві, дуже стильні, вони мені більше подобаються.
— То що з цими бахилами? — не терпілося мені дізнатися.

— Купуємо лінію з виробництва бахіл, знімаємо приміщення, спочатку гараж зійде і поїхали! — Ганна Сергіївна дала відмах рукою. – Будемо всі в шоколаді з горіхами! До речі, Настя, є в тебе шоколадка?

Мені залишається лише позаздрити апетиту свекрухи та її сміливості в ідеях. Особисто я побоююся влазити у такі сумнівні справи. Є в мене робота бухгалтером, цього достатньо.

Мама чоловіка не бажає працювати на чужого дядька, вона бачить себе тільки в ролі бізнеследі. Хоча, якщо чесно, вона не дотягує до цього звання ні мізками, ні фінансами.

Костя, мій чоловік працює продавцем побутової техніки, заробітна плата у нього, якщо чесно, досить скромна. Скільки разів йому говорила, йди вчитися, здобувай нормальну освіту, хай навіть технічну спеціальність. Ні, не хоче, відповідає, що він природжений продавець, але це поки не дуже помітно.

От я й тягну нашу молоду сім’ю, наче локомотив, якщо чоловік не може цього зробити.

Одружені ми з Костиком п’ять років, живемо в його будинку, який Ганна Сергіївна примудрилася купити, все ж таки втіливши в життя одну зі своїх ідей, у неї іноді бувають світлі думки, але не дуже часто.

Якщо в нашому з Костею житті станеться якесь потрясіння, на кшталт глобальної сварки, то на частину цього будинку я не зможу претендувати — він повністю записаний на чоловіка, плюс майно було придбано до шлюбу.

Ганна, звісно, ​​не зовсім ледар, що з азартом шукає нові та нові інвестиції. Вона працює продавцем у кіоску, але, зрозуміло, це для відводу очей. Прийшла, висиділа робочий день, пішла додому.

Як вона мені якось зізналася, що до ладу й освіти не має, все відкладала в довгу скриньку, мовляв, встигне. Коли ж свекруха розміняла шостий десяток, то зрозуміла, що її 8 класів не особливо затребувані на ринку праці.

Довелося працювати там, де беруть. В ідеалі, зрозуміло, вона хоче стати «великим» інвестором, але для цього потрібні надійні проєкти та стартовий капітал. Ні першого, ні другого в неї не було помічено.

Наш шлюб із Костею йшов своєю чергою, нічого не змінювалося принаймні на краще. Ціни нещадно зростають, а зарплата Кості не зросла ні на гривню. Але в моменти наших рідкісних сварок, коли я натякаю чоловіку, що непогано було б зробити дві речі — знайти більш прибуткову роботу і взяти квартиру в іпотеку.

Якщо чесно, мене турбував той факт, що свекруха все частіше і частіше почала заходити в гості, при цьому по-господарськи оглядаючи хату. Я кілька разів намагалася поговорити з Костею:

— Любий, мені здається, Ганна Сергіївна поклала око на твій дім. Зауваж, Костю, я говорю — «твій», а не «наш». Особисто я почуваюся не у своїй тарілці. Давай починати відкладати на перший внесок, га?

— Вона ж мені подарувала його, ти що? Хіба мати здатна забрати свій подарунок? – здивувався чоловік. — Мені здається, ти сильно згущуєш фарби. Так, мама любить фантазувати, але вона ніколи не забере у мене свій подарунок. Це ж так низько.

Я нічого не наголошувала, поводилася, наче дипломат. Можливо, це все мої пусті домисли, але треба було підстрахуватися? Не в моїх правилах наговорювати на людину.

Але тим часом Ганна Сергіївна дедалі пильніше дивилася на будинок, коли була в гостях. Такий собі погляд кота, що виявив на столі безгоспну банку сметани. Вона оглядала кімнати, щось бурмотіла собі під ніс, наче заклинання, або щось в думці підраховує, вирішила я.

Водночас Ганна почала готувати ґрунт, розповідати про успішних людей, що «піднялися» з самих низів:

— Стільки талановитих хлопців! Я на Ютубі подивилася… Головне — вибрати прибутковий проєкт…

Я зрозуміла, що свекруха не відпустить свою ідею і все ж таки знайде, куди вкласти гроші, навіть здогадуюсь, звідки вона їх візьме. Не треба бути пророком, щоб це розгледіти.

Але якщо Ганна так зробить, то це буде найбезпринципніший вчинок у світі — відібрати у рідного сина та його дружини квартиру.

Але, як казав Черчилль: «Володієш інформацією, отже, володієш світом». Я почала відкладати гроші про всяк випадок, раптом, знадобиться квартиру винаймати? Раптом, наче сніг на голову. Люди сподіваються на краще, але готуються до найгіршого. Так воно й сталося.

Ганна Сергіївна прийшла дуже загадкова, з тортом та пряниками. Ці кондитерські вироби не дуже поєднуються між собою, але свекруха не звернула на це особливої ​​уваги. Її думки були зовсім в іншому місці. Незабаром ми з Костем зрозуміли, в якому.

— Діти мої, — урочисто розпочала Ганна Сергіївна, особисто нарізаючи тортик. — Я довго йшла до моєї мети та ось нарешті я на порозі розкоші та багатства!

— У лотерею виграли? – Уточнила я. — У вас у продажу стільки лотерейних квитків, певна, вам усміхнулася Фортуна.

– Не зовсім так, – відповіла Ганна. — Просто мені порадили відкрити агенцію з організації свят. Я й сама жінка-свято, хіба ні?

Ми з Костиком невпевнено кивнули. Ганна тим часом розвивала свою думку:

— Назву свою фірму якось феєрично, наприклад… “Фестиваль радості”. Як вам?

– Цілком…, – схвально кивнула я головою. — Стильно, сучасно, молодіжно, свіжо, оригінально. А що робити збираєтесь?

— О, найму штат аніматорів, пару ведучих, проводитимемо ранки, вечірки, тусовки для молоді, — почала загинати пальці Ганна. — Дуже багато чого можна зробити.

— Але ж… це вимагатиме чимало фінансових вливань, — несміливо сказала я. — Комерція — справа клопітна, не кожен потягне. Хоча не мені вам розповідати.

І тут Ганна витягла з рукава козир:

– Я продам ваш будинок! Це все-таки мій подарунок, чи не так? Вам вистачить часу до… понеділка, скажімо?

Я зблідла, як полотно. Усі мої страхи стали дійсністю. Вибачившись, я вийшла на балкон, зателефонувала мамі, розповіла їй все:

– Що вона хоче зробити? – ахнула мама. — Вигнати вас надвір?! Але це низько!

— А я про що, мамо? – зітхнула я. — Мене лякає інше, що Костик не може сказати й слова проти, у всьому із нею погоджується. Але мені дуже треба було тобі зателефонувати, розповісти все, як є…

— Настя, тримай себе в руках, — відповіла мама. — Гроші потрібні на оренду квартири? Ми з батьком допоможемо, не вагайся. Ти не зволікай, тут же шукай квартиру, дай нам знати, яка сума знадобиться.

Я подякувала мамі за допомогу, пройшла назад на кухню. Там вже Костя із матір’ю вивчали документи. Все зрозуміло, мій м’якотілий чоловік прийняв усе, що йому сказали, несміливо та приречено.

Я більше не стала говорити зі свекрухою, було дуже гидко і бридко на душі. Я зайнялася пошуком квартири, знайшла слушний варіант. У мене є накопичення, батьки допоможуть, знімемо на пів року, а там буде видно.

Однак все вийшло не так гладко, як я думала. Господиня за два місяці підняла ціну на житло, мотивуючи тим, що їй потрібно оплачувати навчання сина. Довелося погодитись, ми ж не фараонове плем’я, скакати з місця на місце.

І знову гостро постало питання про роботу Кості. Тепер як ніколи, був потрібний чоловік-здобувач, який повинен нести в печеру величезного мамонта.

Я навіть знайшла чоловіку нову роботу. Де платили вдвічі більше. Почувши, що треба буде заливати фундамент на будівництві, чоловік обурився:

– Анастасія! Ти з глузду з’їхала! Щоб я, досвідчений і успішний продавець-консультант, возився з бетоном, брудний, як порося? Ні, такого точно не буде.

Він завжди кличе мене на повне ім’я, коли обурюється.

— Добре, знайди посаду керівника, якщо ти такий розумний, — відповіла я. — Костю, я втомилася бути в нашій родині й за жінку, і за чоловіка. Мало того, що все господарство на мені, ти ще не хочеш заробляти нормально. Тобі самому подобається по 10 годин працювати та отримувати три копійки? Що на них можна придбати? А ти любиш красиво одягатися, вимагаєш, щоб взуття було не з дешевої крамниці, а було куплено в дорогому взуттєвому салоні. Давай вже, починай мені допомагати, я реально не впораюся сама.

Мабуть, тут далися взнаки гени свекрухи й чоловік видав таку ідею:

— А давай ми харчуватимемося локшиною? Я в їжі не дуже вибагливий, ти ж знаєш. Можна їсти недорогі каші, заварювати чай по кілька разів, теж вихід.

— Ага, ще тижнями не митися, зекономимо на воді, милі, шампуні та гелі для душу. Ти не голись, борода тобі пасує. Можна взагалі вдома не їсти – по гостях ходити. На роботу ходитимемо пішки, за годину приблизно добиратимемося. Які ще лайфхаки вигадаєш, щоб не працювати? – обурилася я.

— Ти це, не заводься, — насупився Костя. — Просто зрозумій, що я не люблю міняти місце роботи, мені подобається спілкування з людьми, робити їх щасливими. Знаєш, які задоволені вони від нас виходять з покупками?

— Мені важливо те, що я нещаслива, — відповідаю чоловіку. — У мене з тобою суцільні потрясіння, то з дому мене женуть, то доводиться сухарями харчуватися… Що далі? У лісі землянку викопаємо, типу з коханим рай у курені?

Костя щось невиразно мекав на свій захист. Мені раптом стало зрозуміло, що він зовсім нічого не хоче змінювати в цьому житті. Найнатуральніший лежачий камінь, під який не тече вода.

— Костю, тобі дорогі наші стосунки? – Задала я своє головне питання. – Чи ти мене не любиш, тобі просто зі мною зручно? Я нас годую, оплачую житло, одяг. Що ти зробив для нашого кохання? Це ж не просто слова, це вчинки.

Чоловік думав близько хвилини, потім відповів мені, що хоч він мене дуже любить, але іншу роботу шукати не буде, йому і так ситно і затишно. Якщо ж мене щось не влаштовує, додав чоловік, то він мене не тримає, йому теж, мовляв, набридло те, що я вічно його пиляю з різних дрібниць.

Домовилися ми до того, що того ж вечора я переїхала жити до батьків. Мені здавалося, що екстрена ситуація мотивуватиме Костю вжити радикальних заходів він же вибрав японську приказку:

«Якщо довго сидіти на березі річки, то нею обов’язково попливуть тіла твоїх ворогів». Тобто сидіти на п’ятій точці рівно і чекати.

Мені така людина не потрібна, хочеться бути слабкою, беззахисною жінкою, а не ломовим конем, на який я перетворююся з легкої руки чоловіка, вже, на щастя колишнього.

Якщо вам цікаво, бізнес у Ганни Сергіївни не пішов, просто в нашому місті надто велика конкуренція, її просто задавили. Вона знову торгує газетами та журналами, вдаючись до мрій про безхмарне життя.

Костик живе з нею, продає пральні машинки, щиро вважаючи, що гідно заробляє.

Я поки не поспішаю заводити нові стосунки, як показала практика, потрібно придивлятися не лише до чоловіка, а й до його мами. Хто знає, яку фантазерку надішле бог?