– Я не можу сказати матері. – з жахом промовила Крістіна. – Вона мене просто знищить!
Дівчина сиділа та переварювала новину. Кілька тижнів до випускного, а вона раптом виявилася в положені! Кріс подивилася на Сергія так, ніби чекала, що він вирішить усі проблеми за секунду. Але коханий відсунувся від неї та сказав:
– Тебе знищить? Та мене батько просто порве на стрічки! Ми терміново маємо щось зробити, поки це все не випливло назовні. Час є, ти все встигнеш. Якщо зараз підемо до лікарні.
– Що… встигну? – тупо запитала Христина.
– Ну… щось. Ти знаєш, що.
– Ти пропонуєш мені позбутися дитини?
– А які ще у нас варіанти?
– Сергію, ну ми ж вже не діти. Нам вісімнадцять. Якщо ми разом підемо до моєї мами, а потім до твоїх… або навпаки…
Він у паніці схопився і забігав по кімнаті. Тупа курка, що вона несе? У нього попереду навчання в університеті, перспективи, а Кріс хоче, щоб він обрубив на корені своє життя?!
– Ти можеш робити що хочеш. Я тебе готовий підтримати лише в одному рішенні. Нам потрібно позбутися цих наслідків.
У Христини в голові металася зграя думок, слів, які хотілося сказати Сергію, але вона раптом відчула себе повітряною кулькою, з якої випустили повітря. Він вже все вирішив.
Ні вона, ні дитина до його планів не входять. Кріс залізла з ногами на диван і відвернулася до вікна. Там весна, пташки співають, випускний скоро. А вона залетіла та нікому не потрібна.
– Так що я знаходжу лікаря, і ми їдемо, все робимо, що потрібно, так? Грошей я дістану.
– Іди, будь ласка. Я хочу побути сама.
– Що? – Здивувався Сергій.
Кріс похитала головою і сказала:
– Сама. Сама. Все сама. Іди!
Йдучи Сергій, сказав:
– Якщо мої дізнаються, я не знаю, що з тобою зроблю!
Вона мовчала. Не говорила нікому. До лікарні не йшла. Христина боялася лікарні, боялася мами, боялася Сергія.
Яким дивом вона закінчила школу, одному Богові відомо. Перед випускним мати спитала її:
– Ти не захворіла? Бліда якась. Чи з Сергієм посварилася? Щось давно його не видно.
Мати вважала, що Сергій – чудова партія. Із заможної родини. Ввічливий, вихований.
Знала б мати, яким він виявився. Боягуз і негідник, ось хто її дорогоцінний Сергій. Але Христина все одно сумувала за ним, хоч і злилася.
Так і чекала, що він подзвонить. Ось прийде з квітами та скаже:
«Пробач, я був дурень, злякався, виходь за мене!» І вона, звичайно, все пробачить та забуде! І на шию кинеться…
– Ти чогось сидиш? На випускний не збираєшся одягатися?
Випускний цей… щоб ніхто нічого не запідозрив, треба йти. Боже мій, що вона робитиме?! Тупик. Просто непрохідний глухий кут!
Він підійшов. Зі спини. Поклав їй руку на талію. Кріс здригнулася. “Ну, ну, кажи! Я готова пробачити тобі!”
– Ти вирішила проблему? – діловито поцікавився Сергій.
На неї ніби відро крижаної води вилили. Христина зібрала всю волю в кулак, обернулася до нього і спитала з усмішкою:
– Яку проблему? Не розумію, про що ти.
В інститут вона не вступила. На платне в мати грошей не було. Христина дорогою додому завернула у сквер, пройшла на газон, і сіла просто на траву.
Вона підвела обличчя, підставила його сонцю. Руку поклала на живіт і заплющила очі.
“Може Сергій мав рацію?.. можливо, треба було – як він там сказав: «позбутися наслідків»? Цікаво, за що мати вбиватиме її сильніше? За провал в універі чи за дитину?”
А ще Кріс думала про те, що хотіла б бути Снігуронькою. Щоб прямо тут і розтанути під сонцем разом зі своїми проблемами.
– Ковальова, ти що, вагітна? – Запитав знайомий голос у неї над вухом.
Христина здригнулася і розплющила очі. Поруч стояв Олексій Воропаєв. Вони зустрічалися колись, класу з сьомого до дев’ятого. Потім Олексій пішов до коледжу, а вона залишилася у школі.
Зв’язалася із Сергієм. Льоша, пригадується, розбив стіну в її під’їзді. Прямо кулаком.
Річ у тім, що Христина просила його не йти зі школи. Але у Льоші була хвора мати, і йому було не до навчання. Він так і сказав:
– Мені не до навчання. Я вступлю кудись простіше, щоб була можливість з роботою поєднувати. Інакше мені мати не витягти.
І він пішов після дев’ятого, а вона почала зустрічатися із Сергійком. Льоша прийшов і запитав, чи це правда? Чи чутки? А Христина сказала, що правда, і що Льоша сам винний.
З викликом сказала. А він ударив кулаком у стіну. І зараз, коли він раптом з’явився перед нею в сквері на газоні, Кріс раптом зрозуміла, що весь цей час, проходячи повз тріщину в стіні, вона згадувала Льошу.
І тріщину у своєму серці. А Сергій просто її добив. Усі вони однакові. І Христина розплакалася від жалю до себе.
– Так, чи ні? Відповідай на запитання. – Запитав Олексій.
Вона покивала, шморгаючи носом.
– Як ти здогадався?
Він знизав плечима. Бог його знає, як…
Кріс сиділа із заплющеними очима і зовсім втраченим обличчям, начебто весь світ проти неї. Живіт вона при цьому прикривала рукою, наче хотіла захистити.
Чомусь саме думка про вагітність першою спала на думку Льоші. Він нахилився і ривком підняв дівчину із землі.
– Ну, то можна тебе привітати. Чого ти плачеш тут?
І Христина, схлипуючи та підвиваючи, все розповіла все Льоші. Вони сиділи на лавці. Він слухав, вона говорила, і говорила, і говорила.
– Ясно. Я зрозумів. Пішли.
– Ку… куди?
– До твоєї матусі, куди ж ще.
Христина чинила опір, але Льоша притяг її додому. Мати була на роботі. Вони раптом повернулися на кілька років тому.
Готували на її кухні, балакали, сміялися, пили чай. Тільки Христина здригалася від кожного гуркоту за дверима: навіть поряд з Льошею вона боялася маминої реакції. І що він задумав?
– Льоша, що ти збираєшся робити?
– Та нічого особливого. Ти головне пам’ятай, що я тут. Отже, мати тебе не вб’є.
Мамі Христини, яка прийшла з роботи втомлена, Льоша сам вивалив усі новини. Сказав:
– Вітаю, тьотю Свєта, ми тут з Христиною зустрілися нещодавно, і наринули колишні почуття. Зрештою: вона чекає дитину. І до інституту не вступила. Які у вас смачні яйця! Де купуєте? Ми на ринку, але там вони не такі смачні. А ви яєчню будете?
Світлана помовчала, потім спитала у дочки:
– Це правда? Що це він каже?
Кріс невпевнено кивнула. Мати хруснула суглобом на пальці лівої руки та сказала:
– Дурепа. Все життя своє спаскудила. Збирайся і вимітайся до свого слюсаря. Чи на кого ти там, Льоша вчишся? Вибач, я не в курсі.
Христина зібралася знову плакати, але Льоша підштовхнув її до дверей до кімнати. Вони увійшли та закрилися.
– І що робити? – тремтячим голосом запитала Кріс.
– Речі збирай. І швидко! Поки вона не передумала.
– Куди… збирати?
– Господи, та що ти гальмуєш?! До мене, звісно. Чи… чи ти не хочеш? Тоді залишайся. – Він помовчав і додав. – Я думаю, найгостріше позаду.
– Льоша, а на кого ти вчишся правда? – З безглуздою усмішкою запитала Кріс.
Їй раптом стало легко та добре. Вона й сама не розуміла, чому.
– На автомеханіка я навчаюсь. І працюю вже за фахом.
Льошина мама, Римма Вікторівна, прийняла Христину з теплими обіймами. Вона вже була зовсім погана, але усміхалася і світилася, як уміла.
Внука Римма дочекалася і встигла порадіти. Льоша з Христиною вирішили не казати їй правду. Обидва знали, що залишилося недовго.
На похорон Римми прийшла мати Христини. Після поминок вона довго обіймала дочку, вибачалася. Потім подивилась на маленького Олежка, і тихенько сказала Христині:
– Адже Сергія він. Так? Очі його.
Дівчина промовчала.
– Може, розкажеш матері, що трапилося?
– Мамо… повір, це вже не має ніякого значення! Був би Олег Олексійович старший, він би тобі те саме сказав. Так мій солоденький?
Христина підняла піврічного сина на руки, притиснула до себе і подумала, як добре, що вона тоді не послухала Сергія.
Вони з Льошею чекали другу дитину, робили потихеньку ремонт у квартирі, а Олег на повну силу вже тупав на своїх двох і розповідав, хто з тварин які звуки видає, коли у двері подзвонили.
Христина відкрила не дивлячись у вічко. На порозі стояв Сергій. Дівчина кліпала очима, ніби хотіла відігнати непрошену картинку, і запитала:
– Ти що тут забув?
– Я прийшов побачитися із сином. Я знаю, він мій!
Христина зігнулася від сміху. Сергій трохи здивувався – що це за реакція?
Леха навчив її бути сміливою. Такою самою, як він сам. Христина знала, що тепер здатна постояти за свою сім’ю та за свої інтереси. Вона прислухалася – Олег щось грав у кімнаті.
Нічого, за тридцять секунд лиха не буде. А більше вона жодної миті не витратить на цю людину. Кріс сильною рукою відштовхнула Сергія якомога далі від квартири та сказала:
– Мабуть, думаєш, чого це я сміюсь, як ненормальна?
Сергій розгублено кивнув головою.
– Мені смішно, бо ти рано приперся. За законами жанру треба було років через двадцять. Коли виросли всі. Значить так, запам’ятай: тут немає твоїх дітей! Усі наші з Олексієм. Зрозумів, козел?
І стільки сили та злості було в її голосі, що Сергій знову дурнувато кивнув.
– Ну от і все. І щоб більше сюди не ногою! – вона з жалем подивилась на нього і додала. – Був би Олег Олексійович старший, те ж саме тобі сказав би.
Христина зачинила вхідні двері та повернулася до кімнати. Олег сидів на підлозі та складав пірамідку. Вона знову відчула це: кохання. Подяка. І майже нескінченне щастя.
Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?
