Мені сорок один рік, я незаміжня і живу з мамою. За фахом я медпрацівник.
До сорока років пропрацювала медсестрою у хірургічному відділенні міської лікарні. Тяжка праця, маленька зарплата, постійна нестача часу на себе та особисте життя – все це призвело до того, що я серйозно задумалася про те, щоб змінити місце роботи.
До того ж закиди моєї мами, які стосуються того, що у своєму вже зрілому віці я живу разом з нею, підштовхнули мене на цей ризикований крок.
Я вирішила повністю не йти з медицини, а отримати сертифікат косметолога та працювати у цій сфері. Тим більше, що зараз ця професія дуже актуальна та популярна.
Отримавши відповідні знання та дипломи, я з головою поринула у розвиток свого маленького бізнесу та одразу зіткнулася з низкою проблем. Найголовніша полягала в тому, що у мене не було власного кабінету, де я змогла б приймати клієнтів, та й грошей на те, щоб його орендувати, у мене теж не було.
Поговоривши з мамою, я попросила її дозвіл на перший час, поки я не маю можливості платити за окреме приміщення, приймати клієнток у нас вдома. Звичайно, я бачила її невдоволення щодо цього, але іншого вибору у мене не було.
До речі, мама у мене не проста людина, з дуже важким характером. Вона вічно чимось незадоволена, з поганим настроєм та вічними докорами. І річ тут зовсім не у віці. Вона все життя була такою.
Ще в дитинстві я пам’ятаю, як вона лаяла мене за найменшу витівку і помилку. Та навіть зараз, коли я стала вже дорослою особистістю, мама завжди знайде, за що мене відчитати. Тому моєю головною метою було зняти окремий кабінет, розкрутити свою справу та з’їхати від мами.
Облаштувавши свою кімнату під кабінет, я взялася за роботу. Першими клієнтками були мої подружки, приятельки та колеги по роботі. Жінки всі пристойні та порядні.
Спочатку все було добре. Мені подобалося те, чим я займаюся. Але моїй мамі, як виявилося, це було зовсім не до душі. Точніше, її не влаштовувало, що до нас додому приходить багато сторонніх людей. Вона щоразу після того, як йшла чергова клієнтка влаштовувала мені скандал.
– Тягаєш додому не зрозуміло кого, – бурчала вона, – влаштувала тут прохідний двір.
– Мам, припини! – намагалася я її заспокоїти. – Усіх цих жінок я знаю особисто. До того ж ти була не проти того, що я спочатку працюватиму вдома.
– Вже місяць минув. Невже ти ще не заробила грошей, щоб орендувати собі кабінет? – обурювалася мама. – Скільки це буде тривати? Твої клієнтки мені псують ауру.
У глибині душі в мене вирувала пожежа. Хотілося дати волю своїм емоціям і все їй висловити, але я чудово розуміла, що нічим добрим це не закінчиться, тому намагалася тримати себе в руках.
– Я приймаю їх у себе в кімнаті, до інших кімнат вони навіть не заходять. Ти з ними не перетинаєшся. В чому проблема? – намагаючись говорити якомога спокійніше, спитала я.
– Прийдуть, натопчуть, мий потім підлогу за ними, – бубоніла собі під ніс мама. – А якщо вкрадуть щось? Ні, годі! Набридло мені все це! Давай, знімай свій кабінет, а сюди, щоб більше нікого не приводила!
– Та не заробила я ще стільки грошей, щоби кабінет зняти, – злегка підвищила голос, сказала я, – потерпи ще трохи, хоча б місяць.
– Ні й ще раз, ні! Я тобі все сказала. А якщо не послухаєш матір, тоді взагалі збирай свої речі та з’їжджай!
Мені було прикро до глибини душі, але я намагалася стримати сльози. Невже не можна просто підтримати та допомогти власній дочці? Чому рідна мати готова вигнати мене надвір заради власного комфорту?
Ці думки крутилися у мене в голові, поки я сиділа за комп’ютером і подавала заявки до різних банків для отримання кредиту. Іншого виходу в мене не було. Довелося піти на це заради того, щоб орендувати окремий кабінет для роботи та квартиру, аби тільки не жити під одним дахом з власною матір’ю.
