Мені соромно за маму. Багато років я обманювала себе, але зараз нарешті прийшла до цієї простої думки: соромно.
Мама багато років відпрацювала у великій будівельній компанії. Вона любить говорити, що саме там навчилася відстоювати свої інтереси та особисті кордони. Можливо, в цьому і є частка правди, але я готова визнати, що це дуже зручна відмовка для маминого поганого характеру.
Скільки я маму пам’ятаю, вона матюкається як мужик. У дитинстві я навіть пишалася цим, думала, що в мене дуже крута мама, якщо так запросто може послати будь-кого.
А потім я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком і потрапила до його родини. І дивовижна річ – тут взагалі ніхто нікого не лає і не матюкається. Всі розмовляють між собою чемно і тихо. Жодних невдалих жартів та анекдотів.
На загальних сімейних святах мама дуже вирізняється серед родичів чоловіка. Вона і міцних напоїв випити не гребує, і поржати від душі. При цьому за столом, окрім неї, нікого не видно і не чути. Усю увагу мама завжди притягує на себе.
Але найгірше те, що мама робить із себе правильну людину. Перед обідом вона може попросити всіх помолитись і висловити подяку Богові за те, що у нас є на столі ця їжа. А через пару хвилин вже вичитувати матом племінницю чоловіка за те, що дитина дозволила собі їсти варення ложкою.
Після чого мама одразу може перейти на іншу тему та почати перемивати кісточки всім підряд: сусідам, мені та колегам по роботі. За одну зустріч може дістатися всім. І мені, і зятю недолугому та дітям, які присутні на святі.
Особливо погано це виглядає на контрасті зі свекрами. Ті мовчки все це слухають, зауваження не роблять, але мені все одно соромно за маму. У такі моменти я завжди уявляю, що свекри порівнюють мене з мамою і думають: нічого собі у невістки мама, а потім і вона сама така ж буде.
Тому якось я набралася сміливості та все розповіла мамі. Хотіла просто з нею поговорити й попросити поводитися скромніше. Але мама зрозуміла мене по-своєму і просто образилася! Вона перестала мені дзвонити та приходити в гості.
Говорить, що це ненормально. Кожна дитина повинна любити своїх батьків та сприймати такими, які вони є, а якщо я так не роблю, отже я погана дочка.
А два дні тому був день народження мого чоловіка. Мама подзвонила сама і запитала, о котрій ми будемо збиратися для святкування. Я вперше збрехала. Сказала, що ми вирішили цього року нічого не святкувати. Насправді я просто не захотіла бачити свою маму за спільним столом.
Востаннє мама, наприклад, почала розповідати якийсь вульгарний анекдот. Майже ніхто нічого не зрозумів, всі гості сиділи з кам’яними обличчями. Можливо, всі ці труднощі виключно в моїй голові, але мені некомфортно все це бачити.
Я думала, що мама не дізнається, що ми відсвяткували день народження чоловіка у вузькому колі. Рівно до того моменту, поки мама не додумалася зателефонувати свасі, щоб дізнатися, що дарувати її синові.
Та у розмові згадала, що вони вже збираються на день народження. І мама образилася.
Подзвонила, відчитала та мовчить. Мабуть, думає, що я за нею на колінах ще приповзу. А мені насправді навіть трохи полегшало.
Раніше я все тремтіла і переживала як би мама чогось зайвого не сказала, а тепер я почуваю себе вільно!
