Ця історія сталася зі мною шість місяців тому. Я була на 7-му місяці вагітності. Якось я раніше звільнилася з роботи, і побачила в центрі машину брата свого чоловіка. Ми живемо на сусідніх вулицях і я знала, що він їде додому. Я йому зателефонувала, але він не відповів.
Мені швидко треба було збігати до магазину купити файли. Я зайшла до магазину буквально на 3 хвилини. Він мені передзвонив, і я запитала чи в центрі він. Він відповів, що ні.
На що я сказала, що бачила щойно його машину. Він відповів, що в центрі, але від’їхав, а я попросила мене забрати, через те, що зима, холодно і слизько. Він, правда, повернувся, але був без настрою.
Коли ми їхали, була школа, і через 5 хвилин закінчувалися уроки у моїх дітей. Я попросила заїхати забрати дівчаток, тому що холодно, а додому йти пішки 20 хвилин. Він тяжко зітхнув і показав своє невдоволення.
Я мала необережність запитати, чому так тяжко? Він був зі своєю донькою, якій 4 роки, і сказав, що вона дуже сильно хоче спати, при цьому дитина щаслива грала кулькою і сміялася.
А далі відповів, що його брат (мій чоловік) якось не підвіз його дружину, а він тепер мусить мене та моїх дітей везти. При цьому звернув до школи, продовжуючи висловлювати все.
Якраз біля школи стояв мій кум, і я сказала братові чоловіка, що у кума ніколи не буває поганого настрою, як у тебе, і він завжди підвезе та просити його не треба. І тут помчала купа матів на мою адресу, що я його дістала, що я вічно командую його братом і все таке. Я звичайно дівчинка не скромна, відповіла тим самим. Вийшла з машини, а в самої руки й ноги трясуться.
Тут не встигла я підійти до школи, кум питає чи підвезти нас. При цьому чекав на нас ще 10 хвилин, бо дітей у школі затримали. Це нам стороння людина, не рідний дядько!
Коли ми приїхали додому чоловік був вдома. Я йому все розповіла. Потім попросила нічого не говорити братові, і не сваритися за мене. Просто вони разом працюють та зустрічаються щодня. Він мене послухав. Про що я дуже пошкодувала.
Через 2 тижні його брат спитав його, чому він йому нічого не каже. Чоловік, як ми домовлялися, вдав, що він нічого не знає. На що той сказав, що значить, я почуваюся винною, раз чоловікові не розповіла!
Я була в шоці! Мені стало так прикро і неприємно, що замість вибачень він так сказав, тим більше в такому стані! Мені тоді було дуже погано і досі важко його бачити. А ще важче, що чоловік мене «послухав».
