Мені вже 25, а я до сих пір боюся спати в квартирі одна. Але якщо вже таке трапляється, то світло в усіх кімнатах – обов’язковий атрибут. Багатьох людей це веселить до того моменту, поки вони не дізнаються причини такої поведінки.
А в середині серпня далекого 2009 року сталося то, що відбило у мене раз і назавжди бажання спати на самоті.
Це був дуже жаркий день і дуже спекотна ніч. Щоб не задихнутися, ми відкрили вікна на балконах – я в своїй кімнаті, мама в своїй (у нас є балкон з кожної кімнати).
У мене були звичайні дерев’яні рами, і я відкрила вікно навстіж. У мами стояв пластиковий склопакет, і вікно було в режимі провітрювання.
Маленьке уточнення: жили ми на другому поверсі. У сусідів на першому поверсі стояли відмінні фігурні решітки, за якими легко можна було забратися до нас. Але це ми вже зрозуміли потім.
Снилася мені моя улюблена бабуся Ніна (царство їй небесне). Про що був сон – не знаю. Факт в тому, що прокинулася я серед ночі з абсолютно чітким і свідомим прагненням піти в мамину кімнату. Причому мені здавалося, що все це сон. Думаю, цей факт згодом і врятував мені життя.
Так ось, заходжу в мамину кімнату і бачу на тлі білих фіранок чорний силует. Уточню: абсолютно чорний, я навіть не змогла розібрати частини одягу, було незрозуміло, дивиться він на мене або дивиться у вікно. І мені прямо-таки стало цікаво настільки, що я підійшла до нього і потикала його в плече.
Потикала і чекаю – повернеться чи ні, він не рухається. «Ну, – думаю, – треба ще раз тицьнути, щоб напевно»; і знову тикаю його в плече. Знову жодної реакції. Думаю: «Пфффф … Ну і добре, не дуже-то і хотілося, спати піду».
Розвернулася і пішла в свою кімнату. А щоб потрапити з маминої кімнати в мою, треба пройти маленький коридорчик. Так ось: незрозуміло як, але цей чоловік виявився прямо переді мною в дверному отворі вітальні. Я, все ще думаючи, що це сон, нахабним тоном у нього цікавлюся:
– Ви взагалі хто такий?
Мабуть, дядько трохи отетерів від такого несподіваного повороту і промимрив, що, нібито, він не туди потрапив. Я відразу подумала про сусідів наших, жили вони в чотирикімнатній квартирі і мали достаток. Я знову так борзо питаю:
– Ну, і як ви збираєтеся звідси йти?
Він якось знітився зовсім вже, каже: «Не знаю», – і за плече мене взяв.
У цей самий момент до мене доходить, нарешті, що це ні фігашечкі не сон, переді мною стоїть двометровий мужик в моїй квартирі і тримає мене за плече.
Першим моїм поривом було зробити все, щоб він покинув квартиру і нічого нам не зробив, майнула навіть крамольна думка запропонувати йому вийти через двері.
Такого страху я в житті не відчувала більше і, сподіваюся, не відчую. Він (страх, природно) почав накочувати хвилями, я їх прямо бачила, як ніби дивилася зверху на своє тіло (чомусь жовтими, мабуть, то вже моє творча уява спробувала надати драматизму), відразу стало погано, я розвернулася і пішла в мамину кімнату.
Апофеозом цієї дії стали мої слова, повні ліричності, звернені до мами: «Мені погано»! – і я впала в обморок. Благо, з ростом в 160 см можна це робити без ризику отримати струс від падіння з висоти.
Приходжу в себе на своєму рідному жовтому килимі, мама бігає в ванній, намагається намочити рушник, щоб мене потім до тями привести. А я лежу і дивлюся на велику бабусину фотографію, яка стоїть у мами в кімнаті, і намагаюся зрозуміти, що відбувається.
Потім мама розповідала, що почула, що я з кимось говорю, почала мені кричати, хоча я взагалі нічого не чула, напевно, на краще.
Я вважаю, що це бабуся нас врятувала і попередила. А то б невідомо чим все закінчилося. А цей дядечко, коли побачив, що і мама вже встала, дав драпу через балкон, зате я пару днів ще відчувала його духи (непогані, до речі).
Але, що найцікавіше, найбільше ми з мамою турбувалися за кота, але з нашим “доблесним” захисником все було відмінно, він вчасно сховався і залишився неушкодженим.
Виявилося, що в цей день мама зняла велику суму грошей, і вони були у неї при собі. Думаю, треба сказати окреме спасибі операціоністам ощадбанку за таку відданість роботі.
І гроші грабіжник не взяв, тікав з квартири в страшному поспіху, мабуть.
Ось після цього я категорично не можу залишатися в квартирі вночі одна, всю ніч не сплю, навіть включене світло і кіт не допомагають.
У квартирі ми поставили товсті залізні двері та решітки на вікна (своєчасно прям).
Деяким це здасться банальним щасливим збігом, але я вірю в бабусине заступництво.
