Мені здається, що більшої зради у житті я зустріти не могла. Вісім років вкладати душу в сім’ю, прикипіти серцем до чужої дитини, а потім отримати розлучення.
Це занадто жорстоко і я такого не заслуговую. Я ненавиджу чоловіка, який так зі мною вчинив, очі б мої його не бачили, але за дитиною я дуже сумую.
З чоловіком я познайомилася дев’ять років тому. Він вже був у розлученні, причому у нього на руках залишилося немовля. Дружина просто вирішила, що не готова до дітей, чи то в неї так післяпологова депресія проявилась вона просто подала на розлучення та зникла.
На мій погляд, вчинок дикий. Жінка, яка покинула свою дитину, яку народила у шлюбі від законного чоловіка – це дуже дивно. Причому кинути немовля, якому мама потрібна, як ніколи.
Коли ми познайомились, на той момент дитині був майже рік. Ми з чоловіком спочатку просто зустрічалися, але швидко з’їхалися і почали жити разом, я почала піклуватися про дитину разом зі свекрухою.
Ми з чоловіком обоє працювали, тому вдень із малюком перебувала мама чоловіка. А ввечері я вже брала на себе турботи, бо чоловік дуже багато працював і вдома з’являвся пізно.
Після року таких стосунків чоловік запропонував узаконити їх. Він зізнався, що йому було важливо, як його жінка ставитиметься до дитини.
А як я могла до нього ставитися? Як до рідного, адже він ріс у мене на руках. Я сприймала себе, як його мати. Тим більше, що від біологічної матері не було жодних звісток.
Вісім років проіснував наш шлюб. Ми виховували дитину, він називав мене мамою, навіть не підозрюючи, що його народила інша жінка.
Чоловік хотів розповісти йому про це пізніше, коли хлопчик підросте. Я не лізла з порадами, мені було все одно, я любила його, ростила, він називав мене мамою, і мені цього було достатньо.
Все полетіло до біса приблизно пів року тому. Чоловік став якимось загадковим, постійно в собі, на мої спроби з’ясувати, що відбувається, казав, що проблеми на роботі.
А потім як мішком по голові. Приходжу з роботи, дитина в істериці, якась жінка сидить на кухні, а чоловік просить мене терміново поговорити.
І розповідає, що на кухні сидить його колишня дружина, з якою він вже пів року як спілкується, вони розповіли синові правду, що я не його біологічна мати, а сам чоловік бажає розлучення.
Пояснював мені, що колишня сама на нього вийшла, попросила про зустріч, вони поговорили, вона покаялася, що вчинила погано, але зараз все усвідомила і хоче спробувати відновити сім’ю.
Чоловік пів року думав, нарешті надумав, що так буде правильно, вони ж і є сім’я, а я так, мимо проходила, зважаючи на все.
– Пробач, але дитині буде краще з рідною матір’ю, – сказав мені чоловік.
За документами я хлопчику насправді ніхто, його мати не позбавляли батьківських прав, хоча вона покинула його в дитинстві, а я не оформлювала усиновлення, не бачила в цьому сенсу, ми ж сім’я.
Дитина в істериці, у нього світ перевернувся до гори дриґом. Батьки розлучаються, а якась незнайома жінка раптом виявляється його матір’ю.
Чоловік із сином поїхали того ж вечора до тієї жінки. Мені чоловік дав місяць, щоб я переїхала з його квартири, але це якраз не проблема, у мене є своє житло, яке здавалося всі ці роки.
Але те, що в мене в одну мить зруйнувалася сім’я, що в мене відібрали сина, якого я вирощувала з пелюшок, це якийсь жах.
Я не знаю що робити. За законом мені нічого не світить, я можу сподіватися, що дитина сама захоче спілкуватися зі мною, але не все в його силах. Навіть у моїх силах не все.
Погано уявляю, як жити далі після такої зради.
