– Катюша, у тебе якісь неприємності? Щось на роботі сталося? – Запитав чоловік під час вечері.
– Ні, Борю. Нічого не трапилося, просто настрою немає, – відповіла дружина.
– Знаєш, у тебе такий вираз обличчя, ніби ти з панахиди повернулася.
– Із Наталією сьогодні після роботи у кафе перетнулися. Ти ж знаєш, що Микита на розлучення подав?
– Щось таке чув, але без подробиць, – відповів чоловік.
– Ну, подробиць тут небагато: Микита зустрів “кохання всього свого життя” і дав Наталі відставку, – пояснила Катерина.
– І що тепер? – знову спитав Борис.
– Розлучатимуться через РАЦС, адже в них Юльці вже дев’ятнадцять. А майно доведеться через суд ділити – Наталя сказала, що по-доброму домовитись не вдалося.
– Тепер зрозуміло. Наталя лаяла Микиту, а ти їй підтакувала, – посміхнувся Борис.
– Ну, а чого йому не вистачало, скажи? Наталя симпатична, з фігурою у неї все гаразд – для сорока п’яти вона має чудовий вигляд. Господиня хороша, готує відмінно. Що ще треба? – Запитала Катя.
– Отже, Микиті всього цього мало. Тут не вгадаєш. Ось у нас у відділі Сергій є. Так у нього дружина… Недобре так говорити про жінку, але Баба-Яга краща, ніж його Настя.
– І щодо господарства вона не дуже – Сергій ходить у погано випрасуваних сорочках, а іноді й з відірваним ґудзиком.
– Але його послухати – так краще від Насті, жінки немає. Отже, зовнішність і господарність – це не принципово. А скільки років новій жінці Микити?
– Ти здивуєшся…
– Років двадцять? – припустив Борис.
– Сорок два. І в талії вона від Наташі ширша, – повідомила Катерина. – Правда, жінка дуже симпатична, можна навіть сказати – красива та дуже доглянута.
– Так традиційна схема: «сивина у бороду – дідько у ребро» ця ситуація не вкладається. Зазвичай мужики в цей час, якщо й ідуть із сім’ї, то до молодих красунь, – сказав Борис.
Наступні півтора місяця Каті довелося стати для подруги тією жилеткою, в яку Наталя виплакувала всі свої образи на чоловіка. Катя дуже жаліла подругу і намагалася на всі свята, а іноді й у вихідні, запрошувати її у гості.
– Пощастило тобі, Катю, з чоловіком, – сказала якось Наталя.
– У чому саме пощастило?
– Та у всьому. Ви вже більш як двадцять років живете, а наче молодята. І жодних проблем у вас немає. Не лаєтеся, не скандалите.
– Скандалити, справді, не скандалимо, а розбіжності теж іноді бувають, але ми намагаємося розв’язати всі проблеми мирно, – сказала Катя.
– Ось я й кажу: живуть люди – все начебто тихо, мирно, а потім – бах! – І чоловік до іншої йде, – посміхнулася Наталя.
– Не кажи нісенітниці, Наталко.
– А це не нісенітниця. Ти живеш собі спокійно, звикла, що чоловік завжди поруч, і думаєш, що так завжди й буде. А ось мені психолог сказав, що у шлюбі над стосунками треба працювати.
– Чоловіки від рутини втомлюються, потім починають нудьгувати, а це найголовніша причина, чому їх набік тягне. Мені вже пізно, як кажуть, пити боржомі, а тобі настав час.
– Що ти маєш на увазі? – Запитала у подруги Катя.
– Змінюватися тобі потрібно!
– Навіщо?
– Щоб чоловіка дивувати, щоб Боря твій вдома не сумував і на бік дивитися не став, – пояснила Наталя.
– І чим мені його здивувати? – поцікавилася Катя.
– Та ти хоча б стрижку зміни. Бо вже років десять стрижешся однаково. Спробуй щось інше. У нас ось на роботі одна пані змінила зачіску і на вигляд одразу років п’ять-шість скинула. Ти ж ще минулого року збиралася з волоссям поекспериментувати.
– Збиралася, та якось не зібралася.
– Ну от – значить, у ці вихідні йдемо в салон – я подзвоню Ірині, вона для нас знайде віконце. У них там програма на комп’ютері є, за допомогою якої можна підібрати собі зачіску, – сказала Наталя.
– Добре, мені саме час стригтися, заразом і поекспериментуємо, – погодилася Катя.
– А до нової стрижки можна і білизну цікаву прикупити, і щось із косметики, – додала Наталя. – Ну що, вчити тебе треба? Правду кажуть, що чоловіки кохають очима. Я ось поворухнулася б раніше, й не залишилася б зараз одна.
У суботу Наталя з Катею вирушили до салону та провели там пів дня.
Борис, який з ранку бурчав через те, що дружина у вихідний залишила його одного, та ще й натякнула, що буде рада повернутися в чисту квартиру, був вражений результатом – Катя з новою стрижкою і після всіх косметичних процедур виглядала надзвичайно.
– Ось бачиш! – Вигукнула Наталя, коли подруга розповіла їй про реакцію чоловіка – слухай мене, я в цих справах тепер досвідчена.
Наступного тижня Наталя затягла Катю до парфумерної крамниці.
– Мені мої духи набридли, – сказала вона. – Хочу вибрати щось новеньке.
Вони провели в крамниці пів години, перепробували зо два десятки запахів. Нарешті Наталя таки купила парфуми – ті, які порадила їй Катя.
Але за два дні вона прийшла до подруги й поставила перед нею флакон:
– Забирай, Катерино. Не мій це запах, а тобі він сподобався – дарую.
– Ти що? Це дуже дорогий подарунок, – відповіла Катя. – Духи мені справді сподобалися, я їх візьму, але віддам за них грошів.
– Які гроші? Ти стільки для мене зробила, що я тобі маю половину парфумерної крамниці подарувати, – сказала Наталя.
– До речі, неподалік мого будинку новий торговий центр відчиняється. Давай у неділю сходимо? Може з нагоди відкриття знижки будуть.
– Ні, у ці вихідні я зайнята: на суботу у нас із Борею давно плани були, а в неділю я обіцяла до мами зайти – їй треба чимось допомогти, – відмовилася Катя.
У неділю Катя поїхала до матері, а Борис був удома сам. Він увімкнув комп’ютер і вирішив попрацювати.
Але зненацька у двері подзвонили. Борис відчинив та побачив Наталю.
– А Каті немає, – сказав він. – Вона до матері поїхала.
– Я знаю. Мені взагалі з тобою поговорити треба. Причому, це у твоїх інтересах, – відповіла Наталя.
– Ну що ж, ходімо на кухню – я каву зварю, – запросив її до квартири Борис.
– Боря, тобі може здатися диким те, що я зараз скажу, але ти мене вислухай до кінця, а потім уже сам роби висновки, – почала Наталя.
– І що ж такого жахливого ти можеш мені сказати? – спитав Борис.
– Я не стала б у все це втручатися, але добре пам’ятаю, що мені довелося пережити, коли пішов Микита.
– Він, виявляється, вже давно зустрічався із тією жінкою. Майже всі знали про це і тільки я дізналася остання. Загалом мені здається, що Катя тобі зраджує.
– З чого ти це взяла?
– Я вмію слухати, спостерігати та робити висновки, – відповіла Наталя. – Два місяці тому у відділі у Каті з’явився новий співробітник – Євген.
– Катя кілька разів відгукувалася про нього не просто добре, а захоплено. І саме після його появи вона раптом вирішила змінити імідж.
– Я думаю, ти звернув на це увагу: молодіжна стрижка, яка їй дуже личить, оновлення гардероба, косметичні процедури. А її нові парфуми ти бачив? Думаю, що це подарунок.
– Катя сказала, що парфуми їй ти віддала, бо тобі не підійшов запах.
– Борю, ти знаєш, скільки вони коштують? Я собі такі дозволити не можу.
– Наташо, я тобі не вірю, – сказав Борис. – У нас із Катею гарні стосунки. Якби в її житті з’явився інший чоловік, вона мені чесно про це б розповіла.
– Добре. Не віриш мені, сподіваюся, повіриш своїм очам. Завтра після роботи вона зустрічається із цим Євгеном у кафе, яке знаходиться недалеко від їхнього офісу. Підходь до шостої години – сам побачиш.
Наталя пішла. Борис спробував повернутися до роботи, але нічого не вийшло.
Він не довіряв словам Наталії, але в його душу таки закрався черв’ячок сумніву. І ще зовсім не доречно згадалися слова бабусі: «Не ручайся навіть за грубку».
Коли дружина повернулася додому, Борис не сказав їй про візит Наталі.
Він ще не вирішив, чи піде в кафе, але про всяк випадок зранку сказав Каті, що затримається на роботі.
Весь день Борис працював наче на автоматі – добре, що жодних складних завдань не було. А після роботи він одразу подався додому.
Сидіти без діла і просто чекати на дружину він не міг, тому зайнявся приготуванням вечері. Почистив та поставив варити картоплю, відбив м’ясо.
– Зараз посмажити чи почекати на Катю? – подумав Борис.
У цей момент у замку повернувся ключ і пролунав веселий голос дружини, яка з кимось розмовляла. Борис визирнув із кухні. Катя, побачивши його, посміхнулася:
– А я не одна! Сюрприз!
Борис напружився. Але в цей момент Катя відступила убік і через неї визирнула Віка – їхня дочка.
– Уявляєш, – сказала Катя, – я тільки-но зібралася додому, а тут Віка мені дзвонить, що вже під’їжджає, і просить її зустріти, бо в неї купа речей. Вона тобі дзвонила, але ти, мабуть, на нараді був. Я одразу поїхала на вокзал.
– Ти надовго? – Запитав Борис Віку.
– На всі канікули! – відповіла дочка.
– Ну, давайте, роздягайтеся, мийте руки. Я зараз м’ясо посмажу, вечерятимемо, – сказав Борис. – До речі, – звернувся він до дружини, – тобі Наталя не дзвонила?
– Ой! – Вигукнула Катя. – Як недобре вийшло! Я ж обіцяла зустрітися з нею в кафе. Треба їй зателефонувати – що там знову сталося?
– Чому обов’язково щось сталося? – Борис вдав, що здивувався. – Може, просто побалакати хотіла.
– Ні, у неї щось серйозне – вона так просила мене прийти. Я запитала, чи не можна в інший день, але вона мало не плакала.
– Я вже зібралася в кафе, а тут Віка зателефонувала, я від радості про Наталю забула. Після вечері поговорю з нею.
Але цього вечора Катя так і не подзвонила подрузі, бо Борис розповів дружині про візит Наталії, про її звинувачення і про те, що вона пропонувала йому сьогодні ввечері самому переконатися, що Катя зустрічається у кафе з якимсь чоловіком.
– Скажи, а хто такий Євген? – спитав Борис.
– Женя? Це хлопчина молодий. Він до нас прийшов кілька місяців тому. Відмінно в комп’ютерах розуміється – у нас тепер жодних проблем немає. Я тобі розповідала про нього. А до чого тут Женя?
– Наталя сказала, що в тебе з ним роман. І що ти зачіску заради нього змінила.
– Та йому від сили років двадцять п’ять, з ним швидше наша Віка могла б закрутити роман. А зачіску Наталя мені сама порадила змінити. Не розумію, навіщо це їй треба?
– Я думав, ти мені це поясниш – вона ж твоя подруга, – посміхнувся Борис.
– Так, гарна подруга! Я їй пів року сльози витирала, няньчилась з нею, як з дитиною. Втішала, заспокоювала. Годувала, напувала. А вона ось як мені віддячила!
– Катю, я тобі відкрию секрет – це проста бабська заздрість! У неї все звалилося: чоловік пішов, син не особливо додому рветься, квартиру ділити довелося.
– З новобудови довелося до старої однокімнатної переїхати. А в тебе все гаразд: і в сім’ї, і на роботі. Ось Наталя й захотіла до нашої бочки меду додати ложку дьогтю. Заздрість!
У цей момент на кухню зайшла Віка. У руках у неї був флакон тих самих парфумів.
– Мамо, які у тебе духи класні! Тато подарував? – Запитала дочка.
Катя взяла духи й кинула їх у відро для сміття.
– Мамо, ти що! – Вигукнула Віка. – Якщо вони тобі не подобаються, дай мені!
– Я і тобі, і мамі інші куплю, – сказав Борис. – А в цьому флаконі не парфуми, а отрута кобри…
Як вам вчинок подруги? А як би ви вчинили в цій ситуації? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.
