Мій чоловік Артур поставив мене перед фактом: він їде відпочивати у гори один. Коли ж я сказала, що теж заслужила на відпочинок, він відповів, що це він щодня ходить на роботу, а я сиджу вдома і не можу від цього втомитися

Мій чоловік Артур поставив мене перед фактом: він їде відпочивати у гори один. Коли ж я сказала, що теж заслужила на відпочинок, він відповів, що це він щодня ходить на роботу, а я сиджу вдома і не можу від цього втомитися.

У мене прямо дихання спирає від такої несправедливості. Після повернення чоловіка, я збираюся подавати на розлучення. Я знала, що декрет і поява дитини підкосило багато родин, але сподівалася, що у нас з Артуром нічого такого не станеться.

Рік тому, коли старшому синові виповнилося два роки, я збиралася повернутись на роботу, але дізналася, що знову в положені. Квартира у нас маленька, та й не планували ми другої дитини.

Я вирішила порадитися з Артуром щодо свого становища. Чоловік однозначно сказав, що ми з усім упораємось і що треба чекати дитину. Ось, тільки всі його слова були тільки колиханням вітру.

Після появи доньки я взагалі засіла вдома, як прив’язана. Старший син дуже ревнує мене до малюка і ледве що закочує істерику. Нині доньці два роки, а синові – майже п’ять.

Вони – свідомі малюки, але ходити з двома дітьми на якісь заходи все одно проблематично. У результаті, дні народження та весілля кількох друзів я пропустила, а ось чоловік цілком спокійно відірвався на них.

Це зараз я розумію, що не варто відпускати його одного, але раніше мені здавалося, що в цьому нічого поганого немає. На жаль, Артур навіть не зрозумів, чим я жертвую заради нього та наших стосунків, і ще більше сів мені на шию.

Днями я помітила, що чоловік перебирає свої речі та моніторить готелі на сайтах. Я подумала, що Артура відправляють у чергове відрядження, але він чесно зізнався, що їде у відпустку на тижні, до того ж один.

– А як же ми з дітьми? – запитала я.
– Діти – ще маленькі, а я збираюся підкорювати вершини гір, там для них буде важко та небезпечно. Коли повернуся, поїдемо в гості до бабусь ще на тиждень, – відповів мені чоловік.

– Взагалі, це – несправедливо! Я теж хочу відпочити! – обурилася я.
– Ні, це я хочу відпочити, тому що в цьому будинку працюю і заробляю тільки я. Ти ж вдома сидиш, від чого тобі втомлюватися? До того ж ти сама говорила, що хочеш з’їздити до мами. Ось і поїдемо разом, тебе не влаштовує? – здивувався Артур.

– Те, що в тебе є сім’я, а ти їдеш на відпочинок поодинці, ніби вже неодружений, – вигукнула я. – Справедливо було б мене одну відправити на відпочинок, хоча б на тиждень, а тебе з малюками – до бабусь.

Я, між іншим, що рік сиджу вдома невилазно. Моє життя схоже на фільм «День бабака», а ти не тільки не допомагаєш, але ще й відпочиваєш, як тобі заманеться. А це, між іншим, і твої діти!

– Ти, люба, щось переплутала? Як може мати кинути дітей на тиждень? Ти думаєш, що кажеш? Яка ти після цього мати? – обурився чоловік.
– А який тоді ти – батько? – відповіла я.

Після цього скандалу чоловік не розмовляв зі мною кілька днів, а потім мовчки поїхав на відпочинок. Чесно кажучи, я сподівалася, що він зрозуміє свою помилку і просить вибачення, але ні. Йому зручніше жити одному. Тоді так і буде. Коли повернеться, на нього теж чекатиме сюрприз – моя заява про розлучення.

You cannot copy content of this page