З чоловіками у нас у роду суцільна біда. Мій батько після 14 років щасливого шлюбу зненацька не витримав і почав пити. Не слухав ні мою мати, ні колег по роботі.
І в якийсь момент просто пішов із дому. Залишив усе майно і зник. Сусіди згодом казали, що бачили його на вокзалі. Мабуть, вирішив розпочати життя з нуля. Не розумію.
Мій чоловік, красень чоловік, пішов від мене до іншої жінки. І з того часу став для мене чужою людиною. Я не сумувала за ним зовсім, а він, мабуть, забув про нас з дочкою. Жодних аліментів, що ви.
На відміну від мого батька, шляхетністю він не страждав. Вигнав нас зі своєї квартири і залишив ні з чим. Добре, хоч мати прийняла нас обох.
Після цього я вирішила для себе, що романтичні стосунки та кохання — це не для мене. Обман, вигадка для простодушних жінок, які нічого не розуміють у житті.
Згодом моя впевненість трохи похитнулася, звичайно. Але іншого чоловіка я так і не знайшла. Натомість зайнялася іншими речами: назбирала грошей на квиток і поїхала в іншу країну, на заробітки.
Донечка Злата мене повністю підтримала. Вона й сама стала старанніше вчитися і не відволікалася на залицяння хлопчаків.
Через 6 років я приїхала назад із значною сумою грошей. Обдумавши багато там, за кордоном, я зробила для себе висновок, що дочка не повинна страждати через мої сімейні драми. Не до сивого волосся їй жити з нами втрьох. Нехай будує своє майбутнє у комфорті, окремо.
Тим більше я мала право. Тому що через кілька місяців з’ясувалося, що вона вже має хлопця і там у них все серйозно.
Я, звичайно, захотіла з ним познайомитись і з’ясувати, чим живе мій майбутній зять. Тож ми домовилися про зустріч, і все навіть пройшло досить непогано. Хлопець прийшов з квітами в чистому і відпрасованому одязі. Загалом перше враження було позитивним.
Артур розповів про своїх батьків, захоплення, роботу. Звичайна родина роботяг. Без великих грошей чи особливих звань. Але змогли виростити єдиного сина.
За фахом він кухар. Вміє готувати та любить цю справу. Але досить рано почав розуміти, що перспективи майбутньої роботи досить туманні. Тож нещодавно влаштувався на курси для програмістів, і начебто у нього все виходило.
Молоді вирішили не грати пишне весілля, тим більше, що й гостей було небагато. Я це поважаю, навіщо годувати людей, яких ти, може, й не побачиш згодом ніколи? Всі ці троюрідні бабусі та їхні чоловіки…
Ну а я як весільний подарунок піднесла їм новину, що хочу подарувати молодим квартиру. Нічого особливого, але для нової родини житло більш ніж потрібне.
Незважаючи на те, що моя дочка стала вже заміжньою дівчиною, ми продовжували активно з нею спілкуватися. Я намагалася зайвий раз не приходити до них у гості, особливо без дзвінка.
Але вона із задоволенням ходила до мене, питала поради. Та й зять теж не проти прийти, якщо треба було чимось допомогти. Справи в них йшли добре, Артура взяли на нову роботу після курсів.
Все було чудово, але одного разу дочка прийшла до мене у сльозах. Сусідка, старенька з нижнього поверху, сказала їй, що бачила, як її чоловік дуже активно балакав із однією молодою жінкою із сусіднього будинку. А вона розлучена і загалом досить відкрита до нових відносин. Потім у Злати з чоловіком відбулася серйозна розмова.
Загалом знову спрацювало родове нещастя. Інакше все це пояснити не можу. У Артура з’явилися гроші, і я підозрюю, що він вирішив, ніби тепер увесь світ біля його ніг.
Він став менше звертати увагу на дружину, почав дивитися на інших жінок. Поки що нічого не сталося, але я добре знаю, чим це все ще може обернутися. Молодий зять мене розчарував.
Але як це пояснити дочці, що сказати? Я розлучилася з її батьком і не зробила жодних дій, щоб виправити ситуацію. І ось, що сталося. Втрачені роки в іншій країні, розлука з рідними. Та й їй, я певна, дісталося.
Особисто моя думка досить чітка, і я б вчинила так само на її місці. Тим більше, чому ні? Житло є, є робота. А там хтось та й підвернеться ще, які її роки…
Але що, якщо вона теж залишиться самотньою, як я та моя мама? Що тоді? І вона справді любить зятя, я це бачу. Чи не краще їй перетерпіти, піти назустріч Артуру?
Адже поки що нічого поганого не сталося. Вони все ще можуть взяти ситуацію під контроль та продовжити щасливий шлюб, як було раніше.
Артур каже, що не розібрався у своїх почуттях. Що йому потрібен час, щоб подумати. А Злата прямо місця собі не знаходить. Я не знаю, що їй порадити, як мати. Залишається тільки втішати.
І коли ж це люди перестали цінувати те, що в них є, і стали так байдуже ставитися до почуттів одне одного? Хоча, може, так завжди було і я просто щось собі вигадую?
