Мені 27 років, одружена 3 роки. Чоловік дуже хороша людина, добрий чуйний, але в останній рік все частіше я думаю, що ми не зможемо зробити щасливими одне одного.
Я, людина, якій завжди щось треба робити, кудись поспішати, любити, відчувати, що люблять мене. Мій чоловік повна протилежність мене, любить самотність, щоб йому ніхто не заважав, бездушний, тому коли мені потрібна підтримка я її не отримую, а коли кажу йому про це він мене обіймає без будь-яких почуттів.
Мені від цього стає ще гірше, тому що я відчуваю його нелюбов, хоча він часто намагається робити мені приємне (вечеря, квіти і т.д.).
У нас всі наші спільні плани не виходять з першого разу або виходять з великими труднощами, нерозумінням і сварками.
Ось і дитину плануємо вже більше 2-х років, і теж не виходить, хоча всі показники в нормі.
Та ще на додачу живемо в іншій країні, де у мене немає нікого рідного, відчуваю, що я самотня, не знаю, як вийти з цієї ситуації. Мене все частіше відвідують думки, що потрібно розлучатися, але таких хороших людей як він зараз рідко зустрінеш, але в той же час чогось мені не вистачає.
Не знаю, може мені потрібно змінити щось в собі або ж у ньому. Потрібно якось видихнути і спробувати розібратися в собі, але ось уже місяць я не те, що видихнути, я навіть розслабитися не можу. Не знаю, як його зрозуміти, щоб правильно вчинити.
