Мене можна назвати успішною людиною, я працюю на великому підприємстві головним інженером. Я хороший працівник і добрий сім’янин.
Працюю в цій компанії вже більше 15 років, на роботі мені дуже допомагає мій друг, який є «ветераном» цієї компанії і займає посаду головного диспетчера.
І все було б добре, улюблена робота, будинок, друзі … але все по одному колу, якби не один випадок, який стався на підприємстві ввечері.
Мій друг (йому 60 років) ніколи не покидає своє робоче місце, не перевіривши чи всі прилади в справності.
Всі недоліки він ніби носом чує. У той день мій товариш був чимось стурбований і довго не міг зрозуміти в чому справа.
Підійшовши до одного з приладів, він зауважив несправність і тут же спробував виправити.
В результаті він отримав травму, благо, що несерйозну.
Сам я не бачив того, що відбувається; про цю ситуацію я дізнався, коли відвозив його в лікарню.
Звичайно, про це дізналася його дружина і діти, вони швидко приїхали в лікарню.
Після важкого вечора я вирушив додому, де мене чекали дружина і діти.
Дружина давно перестала питати мене, чому я так часто затримуюся на роботі, причому до пізньої ночі.
Звичайно, я пояснюю ці затримки великою кількістю роботи, яку мені необхідно зробити, адже я займаю важливу посаду.
Зі своєю дружиною в шлюбі трохи більше 13 років, у нас прекрасні діти, на яких у мене часто не вистачає часу, щоб з ними просто поговорити.
Останнім часом здавалося, що в порівнянні з колишніми роками ми все більше стали віддалятися одне від одного.
Втім, до відвертої ворожості справа ніколи не доходила.
Я часто замислювався, що моя дружина не мала особливо привабливу зовнішність, але вона вміла робити разюче враження, в силу своєї неповторної індивідуальності, що дозволяло говорити про неї як про красуню.
Для мене вона завжди була чудовою матір’ю наших дітей. А ось подружні стосунки втратили колишню привабливість і стали нудними.
Здається, нас об’єднували тільки діти і спільний дах над головою. Кожен день схожий на попередній. Вранці я, як зазвичай, снідав зі своєю сім’єю. Розповів своїй дружині за сніданком, що сталося у мене на роботі.
Вона висловила жаль, і запитала мене, чи не потрібна допомога моєму другові, адже ми добре знайомі. На що я відповів, що я сам заїду додому до свого товариша і візьму все необхідне, щоб привезти в лікарню.
Після роботи я зробив так, як і обіцяв – поїхав додому до друга, де мене чекала його дружина.
Вона заздалегідь приготувала все необхідне. Пригостила мене пирогом з чаєм. Я, звичайно, не відмовився, тому що був дуже втомлений, голодний і нервовий через завал на роботі, а тут ще друг потрапив до лікарні.
Ми самі не помітили, як розговорилися. В ході розмови я уважно придивився до своєї співрозмовниці і виглядала вона вражаюче.
Ми сиділи за столом досить близько. Вона сказала, щоб я обійняв її. Так і зробив. Після чого вона гаряче поцілувала мої губи.
Звичайно, я не хотів відпускати її. У глибині душі я розумів, що це неправильно, тим більше, це дружина мого друга і я повинен допомогти цій родині впоратися з тимчасовими труднощами, раз мій найкращий друг потрапив до лікарні.
Ми обидва розчинилися у взаємних обіймах, я відчув у ній чуттєву, велелюбну і досвідчену партнерку.
Цього вечора я не поїхав в лікарню до друга, а пішов відразу додому.
Відчув запізнілі, якісь докори сумління.
Почувався винним перед другом і перед своєю дружиною. Хоча в останні роки я зраджував своїй дружині, але не відчував подібного почуття.
Що ж сталося в наших відносинах з дружиною? Адже я раніше кохав її, але це було так давно … Чому я задумався про це тільки після чергової зради? Як дивитися в очі своєму найкращому другові? Адже це зрада по відношенню до нашої дружби … до моєї сім’ї …
