Навіть не знаю з чого почати історію, почну з самого початку.
Довго не могла зважитися написати. Але вже настільки все стало заплутаним.
Загалом, познайомилися ми з Артемом 6 років тому.
Я на той момент зустрічалася з хлопцем і його пропозицію про дружбу відкинула, бо хлопець був аж надто ревнивим. Так пройшов рік і так вийшло що з хлопцем я розлучилася, перебувала в глибокій депресії.
Артем знову з’явився, ми почали спілкуватися. Ми стали близькі, ділилися всім чим можна. Знали одне про одного все що можна. І настільки він став рідним.
Але коли ми почали зустрічатися, звичайно в перший час все було чудово. Але як і завжди в будь-яких відносинах є сварки та інше.
Ми лаялися, мирилися, лаялися, мирилися і так завжди. Але незабаром сварки стали частіше і гірше.
Ми могли днями не розмовляти. І потім він пропав. Перестав писати, дзвонити. Через пів року він знову написав, ми знову спілкувалися. І він знову пропадав.
І ось останній раз він запропонував зустрічатися, я відмовилася. Сказала що не хочу бути з людиною який буде пропадати без причин.
Ми знову посварилися.
І пам’ятаю, рік тому він приїхав до мене додому, зробив мені пропозицію, але я вже не відчувала що це той самий чоловік якого я знаю все життя.
Я тільки відчувала злість. Відмовила. Він образився, образився і ми знову перестали спілкуватися. І ось місяць тому ми почали знову спілкуватися, але не так як раніше.
А просто, “привіт, пока”. І у мене знову починають прокидатися почуття до нього. І ось коли я наважилася і запитала чи не хотів би він почати все з нового чистого аркуша. Почула у відповідь, давай ми просто будемо кращими друзями.
І все б нормально, але ось минув уже тиждень після цих слів і я не можу розібратися. З одного боку завжди приємно з ним розмовляти, з іншого не приємно що він то є, то його немає.
Як бути, що тепер робити? Я заплуталась.
