Хочу розповісти свою історію невдалого кохання, можливо хтось не повторить моїх помилок. Все починалося, як у казці. Спочатку знайомство. Минуло 1,5 роки після розлучення з колишнім чоловіком, коли ми познайомилися. Всі мали чудовий настрій, бо це була якась чергова гулянка. Ми не любимо гучних компаній, але з усім тим, там були.
А далі розпочалися зустрічі за кавою, вечерею або вдома. У мене є донька, тому зустрічалися по-різному, не завжди все нормально виходило. Він часто кидав усе і їхав до мене на зустріч, а бувало зовсім навпаки. Проте з ним я була на сьомому небі від щастя. Я його так любила, як нікого і ніколи, і він любив мене.
Проте після одного випадку я більше не чекаю, що він приїде, зателефонує. За весь рік бувало, що він не дзвонив день, два, три, а я чекала і вірила, що у нього не було можливості. Він часто буває зайнятий, і сам казав, що зателефонує.
Але коли одного разу минув тиждень, а він не дзвонив. Тоді я набралася мужності і сама йому зателефонувала. Те, що я почула, викликало мене в шок. Він мав проблеми, і просто сказав, що не хотів ні з ким говорити, і все. Кинув трубку і ще довго відходив від цього. Я була в шоці.
Я сиджу, хвилююся, молюся, щоб він був живим і здоровим, а в нього настрою не було, от і все. Потім ситуація повторилася. Проте цього разу він став дзвонити сам, і мені здалося, що все налагодилося. Але ми розмовляли вже не так часто, як раніше. Тепер уже не дзвонить 3 дні, і мені здається, я вже не чекаю на дзвінок. Мені начебто й добре без нього.
Я не говоритиму, що не люблю його. Я і зараз, як і раніше його дуже люблю, і любитиму завжди тільки його. Я не уявляю свого життя без нього, але й так жити немає сенсу і тепер, всупереч всьому, я на нього не чекаю, не сподіваюся побачити його, не чекаю на його дзвінок і мені добре. Хоча дуже хочу, щоб було все, як раніше, але, напевно, це неможливо.
Дівчата, поважайте себе. Вмійте відпустити людину, яка не поважає вас і не здатна навіть на маленькій дзвіночок, для вашого заспокоєння.
