Хочу розповісти свою історію невдалого кохання, можливо хтось не повторить моїх помилок. Все починалося, як у казці. Спочатку знайомство. Минуло 1,5 роки після розлучення з колишнім чоловіком, коли ми познайомилися. Всі мали чудовий настрій, бо це була якась чергова гулянка. Ми не любимо гучних компаній, але з усім тим, там були.
А далі розпочалися зустрічі за кавою, вечерею або вдома. У мене є донька, тому зустрічалися по-різному, не завжди все нормально виходило. Він часто кидав усе і їхав до мене на зустріч, а бувало зовсім навпаки. Проте з ним я була на сьомому небі від щастя. Я його так любила, як нікого і ніколи, і він любив мене.
Проте після одного випадку я більше не чекаю, що він приїде, зателефонує. За весь рік бувало, що він не дзвонив день, два, три, а я чекала і вірила, що у нього не було можливості. Він часто буває зайнятий, і сам казав, що зателефонує.
Але коли одного разу минув тиждень, а він не дзвонив. Тоді я набралася мужності і сама йому зателефонувала. Те, що я почула, викликало мене в шок. Він мав проблеми, і просто сказав, що не хотів ні з ким говорити, і все. Кинув трубку і ще довго відходив від цього. Я була в шоці.
Я сиджу, хвилююся, молюся, щоб він був живим і здоровим, а в нього настрою не було, от і все. Потім ситуація повторилася. Проте цього разу він став дзвонити сам, і мені здалося, що все налагодилося. Але ми розмовляли вже не так часто, як раніше. Тепер уже не дзвонить 3 дні, і мені здається, я вже не чекаю на дзвінок. Мені начебто й добре без нього.
Я не говоритиму, що не люблю його. Я і зараз, як і раніше його дуже люблю, і любитиму завжди тільки його. Я не уявляю свого життя без нього, але й так жити немає сенсу і тепер, всупереч всьому, я на нього не чекаю, не сподіваюся побачити його, не чекаю на його дзвінок і мені добре. Хоча дуже хочу, щоб було все, як раніше, але, напевно, це неможливо.
Дівчата, поважайте себе. Вмійте відпустити людину, яка не поважає вас і не здатна навіть на маленькій дзвіночок, для вашого заспокоєння.
— Ми взагалі вечеряти сьогодні будемо? Голос Кирила, поважний і невдоволений, увірвався у стерильний простір…
— Я тобі забороняю туди їхати! — голос Галини Михайлівни тремтів від ледь стримуваної люті,…
Тамара Федорівна перший день сиділа біля вікна та сумувала. Сумувала за своєю роботою, за колегами,…
Протяг пронизував наскрізь, гуляючи по порожній залі очікування провінційного вокзалу. Ірина щільніше закутала в хустку…
Телефон лежав на столі вже двадцять хвилин. Галина Іванівна дивилася на нього, як на гранату…
Таня була впевнена, що її Андрій ніколи їй не зрадить, адже на шляху до сімейного…