З Артемом я познайомилася у ресторані. Того дня ми відзначали там день народження моєї подруги Галі.
Загалом я дівчина домашня і сором’язлива, тому практично нікуди не ходжу. Але цього разу я не пошкодувала, що пішла у ресторан, бо я зустріла чоловіка своєї мрії.
Артем відразу заволодів моєю увагою, а потім і серцем. Високий, симпатичний, з красивою посмішкою. Я подумала, що мені дуже пощастило, тому що він звернув увагу саме на мене.
Ми обмінялися телефонами. Почали зустрічатись. А потім почали разом жити. Щоправда, про весілля мови не було, але я не засмучувалася. Адже треба спочатку ближче пізнати один одного.
Я була щаслива. Артем виявився дуже дбайливим та уважним чоловіком. Дарував квіти та подарунки, влаштовував романтичні сюрпризи, допомагав у побуті.
Минуло три роки. Ми, як і раніше, жили разом. Нічого не змінилось. Єдиним, що затьмарювало наше щастя, було небажання Артема мати дітей.
Він одразу сказав свою позицію. Сказав, що діти йому не потрібні. Я намагалася переконати його у зворотному, наводила різні аргументи, але Артем був непохитний.
Якось ми розмовляли з Галею телефоном. Вона була в курсі моєї проблеми.
– Він так і не зважиться на дитину, доки ти не завагітнієш, – сказала мені подруга. – Мій Антон теж дітей не хотів. А коли в нас зʼявилася донька, то одразу змінив свою думку. Тепер обожнює її, на руках носить. А мені постійно дякує. Тож я думаю, що тобі треба народити.
Я вирішила слідувати пораді подруги. І через пів року з награним смутком повідомила Артему, що в положенні. Він сказав робити аборт. Я відмовилася.
Він почав кричати. Лаявся, навіть матюкався. Сказав, щоб я збирала речі та котилася з квартири.
Я плакала, намагалася виправдатися. Сказала, що зробила це не спеціально, так вийшло.
– Мені ця дитина не потрібна, – відповів Артем. – Ти чудово знала, що я не хочу дітей. Із самого початку я окреслив свою позицію. Ти погодилась. Тепер роби, що хочеш. Забирайся з моєї квартири.
Я не очікувала такої реакції, не думала, що Артем виставить мене з речами за двері.
Я переїхала до мами, в мене зʼявилася донька. Подала на аліменти. Але батько моєї дитини спеціально від них ухиляється. Підозрюю, що він це робить мені на зло. Влаштувався на таку роботу, де офіційна зарплата мізерна. А більшу частину грошей видають «у конверті». Тому й аліменти я отримую відповідні.
Спільним знайомим Артем каже, що я сама винна у ситуації, що склалася. Що я його обдурила і підло з ним вчинила. Цього він мені ніколи не пробачить.
Справді, я зробила не зовсім чесно. Але я дуже хотіла дитину від коханого чоловіка. Спочатку я плакала і мучилася від того, що більше не потрібна Артему. Я його кохаю.
Але його поведінка завдавала мені величезних страждань. Серце рвалося до коханого чоловіка, який мене відкинув.
Зараз мені стало трохи легше. Всю свою ніжність і ласку я віддаю доньці, яка з кожним днем стає все більше схожою на батька. Сподіваюся, що колись Артем одумається і зрозуміє, що ми з дитиною потрібні йому. І тоді ми матимемо щасливу повноцінну сім’ю.
