Я непогано заробляю і неабияку суму із задоволенням вкладаю у свій будинок, який сама побудувала, щоб він був гарний і світлий. Та й побутові «дрібниці» у вигляді комунальних платежів, ремонту, продуктів, побутової хімії та іншого — на все це грошей вистачає.
Хлопець жив зі мною кілька років. Я намагалася йому несміливо натякати на те, що було б круто, якби він фінансово брав участь у всій цій затишній пишноті, а не тільки мив посуд після вечері.
Усі його внески полягали в тому, що він іноді приносив бюджетне шампанське або «цукерки-букети» для романтичних вечорів. Але це, звісно, далеко не щодня. А чим довше коханий чоловік сидить на шиї і нічого не робить, тим менше у жінок виникає потреба проводити з ним романтичні вечори – тут фрукти безсилі.
За кілька років він ніяк не міг знайти роботу і дуже страждав від цього, все намагався свій бізнес відкрити, відчайдушно щось робив, але досвіду не вистачало.
І одного разу я зібралася з духом і попросила хлопця знайти стабільний заробіток на кожен день, а пошуками себе займатися у вільний час. Завела розмову про дитину, про те, що я на якийсь час не зможу через це працювати. Оскільки житло будувала собі одній, воно не вмістило б велику сім’ю з дітьми, тому постало питання про можливе розширення, але вже не моїм коштом.
І мене одразу звинуватили у найжахливішій меркантильності. Від такого у мене не витримали нерви, довелося попросити залишити приміщення.
Хлопець не тільки не розумів, що жив моїм коштом. Він взагалі вважав, що він не робить нічого неправильного, тому що до мене жив тільки з мамою, яка утримувала його і жодних обов’язків не покладала (почистити килим раз на тиждень я навантаженням не вважаю).
Висновок: потрібно вчитися розпізнавати заздалегідь альфонсів. Вони іноді дуже мило маскуються під перспективних геніїв з великим потенціалом.
Ось тоді і думаєш: звичайно ж, я допоможу своєму коханому у скрутну хвилину, підставлю плече, надихну, поверну віру в себе, нагодую та обігрію, але важливо, щоб ці хвилини не перейшли на рік.
До речі, весь цей час ми були одружені, чим він мене і дорікав іноді. Мовляв, ти не вірила, що я до тебе серйозно ставлюся, але ж я розписався з тобою, що ж ти ще від мене хочеш, стерво корислива.
А мені весілля було неприємно згадувати, я оплачувала його сама у результаті, ніби не одружувалася, а щось ганебне офіційно реєструвала.
