Мій наречений вважає абсолютно справедливим, що всі витрати потрібно ділити навпіл, навіть, коли він запрошує мене на романтичне побачення до ресторану

Ми познайомилися, як це часто буває, у спільній компанії. Зустрівшись поглядами, ми одразу сподобалися одне одному, й почали зустрічатися.

Загалом, стандартна історія романтичних стосунків. З одним “але”. Ярослав серйозно сприйняв ідеали емансипації, та відразу наполіг на повному зрівнянні наших спільних витрат, як кажуть простими словами – все навпіл!

Він відкрито повідомив мені, що раз жінки так прагнуть рівності, то він не збирається з цим боротися. Особливо у фінансових питаннях.

Ми живемо разом уже два роки. Обидва працюємо. Тому Ярослав вважає абсолютно справедливим, що всі витрати треба ділити навпіл. Мене спочатку це не бентежило і теж здавалося справедливим.

Але в деяких ситуаціях мені все ж таки хотілося, щоб заплатив Ярослав. Наприклад, коли він запрошує мене на романтичне побачення до ресторану.

Коли приходить черга розраховуватися за вечерю, то він діловито підбиває, хто скільки має заплатити, я почуваюся більшою мірою приятелем, а не коханою дівчиною.

Інший привід для смутку – це покупки у магазині. Коли Ярослав приносить з магазину продукти, він обов’язково показує мені чек і вимагає, щоб я повернула йому половину грошей. Включно з копійками, звісно.

Але останній випадок змусив мене замислитися над тим, наскільки довго я готова мовчки терпіти «нестандартні фінансові стосунки» свого партнера.

На цей раз Ярослав просто перевершив самого себе! Коли ми зустрілися після роботи, я поділилася з ним радістю, що цього місяця мені виплатили велику премію. Ярослав дуже зрадів і запропонував піти в магазин, купити дещо з одягу.

Я вирішила, що коханий хоче підшукати для мене якусь інтимну білизну. Яке ж було моє здивування, коли він завів мене до чоловічого відділу, показав кілька сорочок і запропонував:

– Можливо, ти купиш мені щось із цього? Зрештою, зараз ти заробляєш більше за мене. Шокована, я все ж таки купила йому сорочку, але мій настрій був безнадійно зіпсований.

Раніше я була дуже закохана у свого хлопця, і його підхід до фінансів не надто мене турбував. Але після цього випадку мені надто важче стало зносити його поведінку.

Я все ще кохаю Ярослава, вважаю його милим та цікавим хлопцем. Однак тепер мене все частіше мучать питання, чи має бути якась межа його «дивацтвам»?

Хіба можна впроваджувати фінансову рівноправність у взаємовідносини настільки, як це відбувається у нас?

Я поки що так і не вирішила, як мені вчинити. Незрозуміло, як завести важку розмову про гроші, які аргументи наводити. Але я чітко зрозуміла, що так не повинно продовжуватись й надалі!

Якщо я буду своїм коштом ходити в ресторани, й вдавати, що ми пара, то це якась нісенітниця. Я себе не відчуваю коханою, потрібною, єдиною, неповторною, коротше, все це маячня!

Я, здається, й з чоловіком, але не відчуваю його сильного плеча, на яке можна спертися. Нарешті, я хочу себе відчути тендітною жінкою, для якої й зорі з неба… Як вважаєте, він мене не кохає, чи просто скнара?

З одного боку, я не готова закінчити зв’язок із Ярославом через гроші. З іншого боку, ситуація стає для мене дедалі більш дискомфортною.

Мені здається, що рівноправність більш стосується професії, чи інших сфер життя, але ніяк не відносин в родині. Це безглуздо!

А які думки у вас із цього приводу? Чи нормально, коли пара ділить усі витрати на двох, навіть такі, як романтична вечеря, чи похід у кіно?