Я молода жінка, мені всього лише 25 років. Але я нещаслива. У 20 років я вийшла заміж, у 21 рік стала мамою, а у 23 роки овдовіла.
У 24 роки я зустріла хлопця і ми стали жити разом. Спочатку все було ідеально: до сина мого він ставився добре, до мене ще краще. Але буквально місяця півтора тому все змінилося.
На мого сина він став кричати, хапати його різко і ставити в кут, не дає дивитися йому мультфільми, може нагримати.
Зі мною веде мене теж дивно, то ласкавий і ніжний, то грубіянить, нікуди мене з собою не бере, тільки іноді виходимо в магазин разом.
Різдво я буду зустрічати у мами з сином, він їхати до неї відмовився. Чіпляється, мовляв, несмачно приготувала, або не те і не так, як він хотів, не так прибрала в будинку і т.д.
На всі мої спроби виправдатися, обриває мене на півслові й каже, що я цілий день нічого не роблю, тільки лежу, хоча це далеко не так.
Я не можу знайти роботу, а він мене гнобить, мовляв, йди хоч прибиральницею працюй (я бухгалтером працювала, скоротили через те, що часто хворіє син і я теж).
Він психує, коли я згадую свого покійного чоловіка.
Я вже не знаю, що мені робити, терпіти все це далі, або піти?
Я просто його люблю, він хоче дітей, але у нас вони не виходять, я ж не винна.
Я заплуталася в цьому житті й в цих відносинах і не знаю, як бути далі. Дуже люблю свого сина, але і його теж люблю.
Ось такі у нас відносини заплутані. Мені просто хотілося висловитися, тому, що наболіло на душі. Вибачте, що відняла вашу увагу.
