Не знаю, чи це сповідь чи ні. Лише у грудні минулого року я одружився. Одружився з кохання. Пів року ми з Надею зустрічалися. Говорили одне одному ніжні слова, будували плани, а 22 грудня відбулося наше весілля. Весілля було просто карколомним. І її та мої батьки вклалися по максимуму. Ресторан і таке інше. Я натішитися не міг, яку красуню відхопив. А які вийшли весільні фото! Я весь січень ходив їх усім знайомим, показував і сам милувався.
Далі нормально так жили. Обід смачний, зранку сніданок із собою на роботу. Приходжу додому:
– Здрастуй сонечко. Я так сумувала.
Минула зима і в середині березня так потеплішало, що ми з дружиною, з невеликою компанією, друг Дімон та його дівчина зібралися на природу до моїх родичів.
Приїхали, розташувалися, моя тітка Іра метушиться, на стіл збирає. А де ж моя молода красуня-дружина? Ой, ось вона, пошматувала щось. Каже, до річки пішла, послизнулась та ледь у воду не впала. Бідолашна моя Надя.
Гаразд. Посиділи, побродили, шашлички посмажили, пісні біля багаття заспівали. Спати лягаємо. Розташувалися в тітки хто де міг. А де Надя? Знову чи до річки пішла, то вже стемніло. Пішов шукати – знайшов швидко. Сидять моя дружина та Дмитро під сусіднім будинком на лавочці та обіймаються. Ну, звичайно, хвилин 5 вона все заперечувала, а потім і каже:
– Дізналася я тут Діму з усіх боків. Люблю його і тепер з ним житиму.
Я після цих слів у ліс пішов, щоб заспокоїтись і нічого страшного не зробити. Загалом, не хочу жодних емоцій описувати. Розійшлися ми з Надею за місяць — 20 квітня.
Найжахливіше, що Діма з Надею живуть в одному зі мною будинку і, як вони разом ходять, я з вікна часто бачу. Батьки мені часто весілля згадують. Адже вони гроші відкладали, щоб у сина все було за першим класом і надовго, а вийшло на 3 місяці.
Мені зараз 26 років. Щось поки що зустрічатися з дівчатами по-серйозному не хочеться.
