Мій син мене ненавидить, і спілкуватись зі мною не хоче. Він із самого дитинства був слабохарактерний. Своєї думки він ніколи не має, завжди тягнувся або за більшістю, або за лідером.
Я завжди сподівалася, що він подорослішає, тоді й порозумнішає. Він подорослішав, але зовсім не порозумнішав. Куди вітерець дуне, туди він і дивиться.
Я в розлученні давно. Коли синові дванадцять років було, його батько пішов із сім’ї до іншої жінки. Але не вийшло у бідолашного на боці, тож він спробував у сім’ю повернутись.
Але я його не вибачила, й назад не прийняла. Який зрадив один раз… Мені дуже смішно було від нього чути, що я думаю тільки про себе, а на життя сина мені начхати, бо позбавляю його тата.
Таке чути від чоловіка, який пішов до коханки, було смішно. Можна подумати, що він саме про сина в цей час думав!
Мій син не був проблемним. Вчився він середньо, з усіма дружив, до батька їздив, спілкувався. Він легко піддавався на маніпуляції – так, але підлим ніколи не був.
Навіть у підлітковому віці проблем майже не доставляв. Тільки через його тата ми сперечалися, і то син швидко думку змінював.
Синові двадцять шість років було, коли він зійшовся із заміжньою жінкою. Я не схвалила його вчинок, не підтримала його. Хотів син свою кохану та її дитину до нас забрати.
Її чоловік нібито пив, руки простягав, не любив, грошей не давав… Син не розумів, чому я не відчуваю добрих почуттів до його пасії й чому проти того, щоб вона жила з нами.
Справа не в дитині, а в порядності! А в неї точно цієї порядності не було! Одному роги наставила – і синові наставить.
– Вона, як мавпа, з гілки на гілку стрибає. Від чоловіка не відчепиться, поки за іншого чоловіка не зачепиться. Чому вона не хоче вчинити порядно?
– Піти від чоловіка, розлучитися, а потім зійтися з тобою! А я скажу, чому: хоче одразу з однієї шиї на іншу пересісти! Тут вона не житиме! Крапка!
Натомість колишній чоловік сина підтримав. Пішов син до батька жити, туди ж свою заміжню даму та її дитину привів. Вона розлучитися не встигла, вже від мого сина була в положенні.
– Давай щось вирішувати, – зателефонував мені колишній чоловік. – У мене двокімнатна, у тебе двокімнатна, якщо в однокімнатні переїдемо, синові на перший внесок хороші гроші будуть.
– Чого ще не було! Я у своїй квартирі залишилася. Колишній чоловік квартиру продав, купив кімнату у комуналці, решту грошей синові віддав. Все заради онука? Не знаю, не знаю!
Батьківство вони через суд робили. Коли вона була в положенні, зайнятися розлученням та шлюбом вони не спромоглися. Дитину на законного чоловіка записали.
Почалися суди. Колишній чоловік мені дзвонив, докоряв. На сина, сказав, мені начхати було, спеціально при собі його залишила, йому не віддала. Зараз на онука мені начхати, як і на сина колись.
Може, я не найкраща мати. Сина не карала, годувала, напувала, все в нього було: і комп’ютер купила, і телефони були, табори, море, секції.
Все, що я могла дати, я давала. Не моя провина, що син шукає, де пом’якше і вирішувати нічого не потрібно.
Та й що. П’ять років онукові було. Прийшов син з роботи додому, а там ні дружини, ні дітей. До іншого паночка пішла! Кого це могло здивувати?
Точно не мене! Залишилися синові аліменти, іпотека, та борг перед колишньою дружиною за сплачені під час шлюбу іпотечні внески.
Колишній чоловік до сина переїхав, удвох мешкають. Внука я, як не бачила, бо не достойна була, коли житлові умови погіршувати не хотіла, так і не бачу.
Синові та його батькові зрідка онук перепадає. Колишня невістка знову вийшла заміж, знову в положенні.
Синові пощастило, нинішній супутник його дружини рішучіший, штовхнув її розлучатися, щоб уникнути проблем із батьківством.
І як би я зараз жила? Якби теж у комуналку переїхала? З чужими людьми, та без онука. Син теж ненавидів би мене, знайшлося б за що.
Краще під своїм дахом. Тут хоч ніхто не заявить, що мені не можна завести кішку. Син, онук… Що тепер! Потрібно жити далі! Я слушно вчинила, розрадьте нас?
