Мій товариш на роботі виходить кожну годину на 10-15 хвилин, тобто якщо порахувати, то працює від на дві години менше за інших, при цьому і роботою це назвати важко

Трохи про мінливість сучасної журналістики.

Є у мене товариш, працює в міській газеті. Але щось мені здається, пропрацює він там недовго.

Коротше, сидить їх там в редакції, якщо не помиляюся, п’ять чоловік.

Вгадайте, хто з п’ятьох виходить покурити раз на годину, а коли виходить, затримується щонайменше на п’ять-десять хвилин?

Вгадайте, хто користується доступною квотою на перерви на всі сто, а іноді її і перевищує?

Тобто, зрозумійте правильно, їм же там не забороняють за дев’ять годині зробити перерву на обід на годину і ще пару перерв на легкі перекуски. Але якщо товариш повертається з обіду хоча б рівно через годину, йому вже готові аплодувати.

А у них, взагалі-то, специфіка роботи така, що реагувати на інфоприводи треба максимально швидко.

Ну, а недавно він строчив репортаж. Тематика зовсім смішна. Про якусь сварку, в якій постраждала жінка. Мабуть, всередині цього журналіста в конвульсіях намагається вмерти прозаїк, тому що репортаж в результаті майорів всякими оборотами на зразок: «Втрачаючи сили з кожною секундою, повзла до найближчої лікарні», «Лікарі відважно билися за життя постраждалої».

Нічого такого? Але! При всьому цьому в репортажі не містилося жодної конкретики: ні назви або номера лікарні, ні місця події, ні навіть причини події.

Іншим разом він писав репортаж і переплутав назву відомства, яке надало інформацію. Написав якесь інше. А потім виявилося, що ці два відомства «на ножах» одне з одним (по крайней мере, їх міські підрозділи). Джерело образилося і надалі не відповідав на дзвінки.

Ну, а ще товариш постійно плутає, де треба ставити м’який знак, а де ні.

На попередній роботі, в рекламному агентстві, він протримався трохи більше місяця.

Сам він до сих пір говорить, що його звільнили за те, що він пішов з корпоративу раніше за інших. Тут, в газеті, якимось дивом тримається вже кілька місяців. Чекаємо-с.