Згадуючи своїх водіїв, особливе місце завжди виділяв Дмитра. Статний чоловік, колишній військовий, чіткий і точний. Завжди готовий допомогти і прийти на допомогу. Дмитро міг проводити мене до банку, коли в сумці була зарплата компанії, поспати ніч у машині, коли в мене затягнулися до ранку переговори в нічному ресторані та з розумінням виходив з авто, коли мені треба було обговорити гостро конфіденційне питання.
Взагалом – майже ідеальний працівник, якби не одне але. Не знаю, в якому з минулих життів і чим Дмитро прогнівив великого автомобільного бога, але тільки в його присутності бампер нашого авто перетворювався на металолом.
Після першої “класичної” мікроаварії (дівчина продивилася і в пробці в’їхала в капот) ми вирішили встановити на бампер не дуже красиві, але вельми практичні гумки – вони дозволили кілька разів уникнути конфліктів при мікрозіткненнях, коли в обох машин не залишалося слідів.
Дмитро був родом із чарівного міста Сонячне, де примудрявся оперативно ремонтувати авто у вкрай стислий термін (машина була його та орендувалася нами спільно з водієм). Приблизно через місяць після першої аварії була наступна – цього разу на стоянці нам у задню частину авто влетіла газель, водій якої задивився на відео у телефоні.
Ремонт, повернення – і через тиждень у пробці у нас знову в’їжджає молода парочка, яка заговорилася і забула про те, що в машині є гальмо. Закономірність подій почала наводити мене на деякі думки, але доля видно вберегла мене від фінального акорду – через місяць після ремонту, вранці, поки машина ще стояла на подвір’ї будинку, до її бампера на повному ходу (що взагалі дивно у дворі) влетів джип з чиїмось синулею за кермом.
Ремонт звичайно був оплачений, синок покараний – але душевна організація Дмитра була геть-чисто підірвана – він попрощався, попросив не згадувати поганим словом і поїхав назад на Батьківщину. Сподіваюся, що там низка неприємних зіткнень припинилася, принаймні я йому цього щиро бажав і бажаю досі.
