– Мамо, я не просто так дзвоню! Я із проханням. Коротше, нам жити нема де. Оренда подорожчала, а з роботою зараз напружено, мені он оклад знизили й… – у Льоші був такий голос, що в грудях Алли Михайлівни защеміло.
– І що за прохання? Що ти пропонуєш? Переїхати до нас? Разом із Катею? – здогадалася жінка.
– Так, мамо, на якийсь час звичайно ж. Хоча б доти, доки ми не встанемо на ноги, – з надією в голосі сказав Олексій.
– Ні, синку, – заперечила мати. – У нас двокімнатна квартира. Ми й так у ній ледве вміщуємось. Де ви спатимете? У вітальні ми з батьком живемо, а у спальню твій брат вас не пустить.
– Пустить! Вітька не шкідливий хлопець. Потіснимося якось, – з повною впевненістю заявив Льоша, але на матір не поділяв його оптимізм.
– Ага, як же, пустить! Це ви раніше поміщалися в цій кімнатці, а тепер твій брат теж дорослий. Йому потрібний свій простір, розумієш? Та і як ти плануєш жити там із Катею?
– Якось помістимося, – продовжив наполягати Олексій.
– Ні, Льошо, вибач, але з цим не вийде. Треба шукати інший варіант, – рішуче сказала Алла Михайлівна.
У глибині душі матері було жаль сина, але вона не могла піти проти своїх принципів. Алла Михайлівна вважала, що двадцятитрирічний син повинен сам піклуватися про себе та свою дружину. Зрештою, ніхто не змушував його так рано одружуватися.
Тяжко зітхнувши, жінка більше нічого не сказала синові. Вона розуміла, що робить жорстко, але твердо стояла на своєму.
А через місяць батькам Олексія таки довелося йому допомогти. Вони не змогли залишити у біді старшого сина. Тим більше що змінилися деякі обставини.
– Мамо, Катя в положенні! Що нам тепер робити? Мало того, що у нас грошей на оренду квартири немає, так ще скоро дитина з’явиться, – голос Льоші був ще відчайдушнішим, ніж у попередні рази.
– Як?! Дитина? Це точно? – Алла Михайлівна заціпеніла від цієї новини.
– Ну звісно. Днями дізналися. Навіть не знаю, як тепер бути. Ми не планували, але так вийшло. Не позбуватися ж власної дитини… – промимрив Льоша.
– Гаразд, синку, не хвилюйся. Щось придумаємо, – після короткої паузи сказала мама.
У цей момент всі її принципи самостійності відступили. Незабаром у їхній родині мав з’явитися онук чи онука, і Алла Михайлівна не могла залишитись осторонь.
Поговоривши із чоловіком, жінка вирішила допомогти синові грошима. Батьки самі знайшли та винайняли квартиру для молодих. Житло було невеликим і не в центрі міста, проте тепер у Льоші та Каті був свій кут.
– Дякую, мамо! Що б ми робили без вас? – з вдячністю сказав Льоша, коли мати передавала йому ключі від орендованої квартири.
Катя ж стояла осторонь, невдоволено підібгавши губи. Вона вочевидь була розчарована. Квартира виявилася набагато меншою, ніж вона розраховувала. Її погляд так і казав:
– Невже не можна було знайти щось більш пристойне для майбутнього онука?
Алла Михайлівна бачила невдоволення невістки, але вирішила не конфліктувати із нею. Все-таки Катя була при надії, а в її становищі, як відомо, жінки особливо примхливі.
Цілих чотири місяці батьки Олексія оплачували оренду квартири. Вони стали серйозно заощаджувати, щоб допомогти синові. Віктор, молодший брат Льоші, був вкрай незадоволений цією ситуацією.
– Мені скоро в інститут вступатиме, а ви всі гроші на оренду житла спускаєте! А якщо я не вступлю на бюджет? А якщо мені терміново потрібно буде оплатити навчання? – злісно казав він.
– Ми все це розуміємо, але ти теж зрозумій, – це твій рідний брат! У них справді складне становище. Термін на носі. Не хвилюйся, якщо знадобиться, ми кредит візьмемо, – відповіли батьки.
Алла Михайлівна переживала за обох дітей. Вона намагалася говорити з Льошею та Катею, спрямовувати їх на істинний шлях.
Радила їм більше економити, а Олексію навіть пропонувала змінити роботу та знайти більш оплачувану посаду. Спочатку молодий чоловік з усім погоджувався, але останнім часом почав уникати батьків.
З Катериною Алла Михайлівна взагалі не бачилася близько двох місяців. Вона й не наполягала на зустрічах – із невісткою у свекрухи були напружені стосунки.
Але одного разу суботнього вечора Вітя повернувся додому і розповів батькам, що зіткнувся з братом та його дружиною у клубі.
– Мамо, ти взагалі давно бачила їх? – дивно посміхаючись, спитав він.
– Давненько, а що? Чому питаєш? Ти розмовляв з ними?
– Ні, Льоша мене не бачив, та й Катя теж. Вони були надто захоплені танцями та напоями.
– Що ж… – сказала Алла Михайлівна. – Твій брат ще молодий. Нехай поки що розважаються. Дитина з’явиться, їм не до клубів буде.
– Впевнена, що з’явиться? – з якоюсь каверзою запитав Вітя.
– У якому сенсі? Що ти маєш на увазі? – Не зрозуміла жінка.
– Мамо, Катя не в положенні! Адже в неї вже великий термін має бути, а живота в неї досі немає, – раптом заявив хлопець.
– Ну, слухай, живіт не завжди сильно видно. Зрештою, за одягом його взагалі може бути не видно, – спробувала виправдати невістку свекруха.
– З одягу на Каті були лише короткий топ, та мініспідниця. Та й хлебтала вона так, як в положенні точно не хлебчуть. Вони з братом добре напідпитку були. Тому й мене не помітили, – додав Віктор.
Почувши це, Алла Михайлівна дуже розлютилася. Вже наступного ранку вона зібралася і поїхала до сина. Олексій не очікував побачити матір на порозі.
– Мамо?! Що ти тут робиш? – збліднувши, вигукнув він.
– Приїхала в гості. Хочу подивитись, як ви тут живете. А де Катя? – озираючись, спитала Алла Михайлівна.
Але тільки вона сказала ці слова, як зі спальні вийшла невістка в одній спідній білизні.
– Льошо, хто там? – потираючи сонні очі, спитала Катерина, і тут її погляд упав на свекруху.
– Ой… А… Здрастуйте… – пролепетала Катя. Вона схопила халат із крісла і спробувала сховати відсутній живіт.
– Здрастуйте, Катерино, – холодно простягла свекруха, спостерігаючи за діями невістки.
– Мамо, це не те, що ти думаєш … – Льоша почав виправдовуватися, але Алла Михайлівна його перервала.
– Мовчи! Я все знаю! Як вам не соромно? Через вашу вигадку ми з батьком чотири місяці витрачали свої заощадження на вашу квартиру! Відмовляли собі у всьому! А ви… ви просто нас використали!
– Але ж, мамо … – знову спробував вставити слово Льоша.
– Мовчати! З цього дня жодної гривні від нас не чекайте! – Алла Михайлівна кинула на них зневажливий, а потім розвернулась і вийшла, грюкнувши дверима.
Так Льоша і Катя залишилися віч-на-віч зі своїми проблемами. Тепер вони мали самостійно вирішувати всі фінансові труднощі. Якоїсь миті Катерина не витримала і стала вмовляти чоловіка знову попросити допомоги у батьків.
– Скажи, що серйозно хворий, що тобі потрібні гроші на оперативне втручання, – шепотіла вона йому.
– Ні! Більше я не обманюватиму батьків! Вибиратимемося самі! – Заявив Льоша.
У глибині душі він був би радий, якби батько і мати знову орендували їм квартиру, але він точно знав, що мама не повірить йому.
– Хто часто бреше, назавжди втрачає довіру, – згадалася йому стара мудрість.
Катя невдоволено подивилася на чоловіка, але промовчала. Тепер їм доведеться давати собі раду самим, і цей урок стане для них важливим життєвим досвідом. А чи налагодяться стосунки з батьками, життя покаже…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки!
