У Наташку я закохався як дурень. Ми познайомилися на весіллі. Вона – свідок, я – свідок. Скрізь їй руку подавав, був ввічливий. Загалом включив все своє виховання і чарівність на повну котушку.
Свого я в підсумку домігся. Стали зустрічатися з нею. Сиділи в кав’ярнях, гуляли в парках, каталися на велосипедах. Але незабаром дівчині все це набридло.
– Маринку хлопець до Туреччини повіз. Фотки викладає. Щаслива, – заздрісно натякала мені Наташка.
Крім цього її не влаштовували мої подарунки. На день народження я вручив їй новий телефон, так моїй дівчині не сподобалася модель. Вона так і сказала: «застаріла». На восьме березня я попросив свою сестру допомогти вибрати для Наташі сумочку. Але і вона не виявилася досить модною для моєї дами серця. Жодного разу я Наташу з цією сумкою не бачив.
Подрузі моєй складно догодити, проте, я в таку дівчину закохався і нічого вдіяти не міг. Ми з’їхалися. Жили на зйомній квартирі. Звичайно, Наташа пиляла мене тим, щоб я якомога швидше подбав про поліпшення нашого житлового питання. Вона хотіла свої власні апартаменти, великі, з класним видом.
Я став підробляти таксистом у вихідні та іноді ночами. Не висипався, але я ж мужик. Наташа мені так і говорила:
– Ти – чоловік, повинен виконувати всі забаганки своєї жінки.
Я перетворився на справжнього підкаблучника! Але Наташка ніби чаклунство на мене навела, так сильно зачарувала. Я зробив їй пропозицію. Вона погодилася.
Весілля моя наречена планувала пишне. Вона запевняла, що подія така буває лише раз, тому потрібно зробити його такою, що запам’яталася. При цьому Наташа твердила, що від нашого свята у Марини повинні «очі на лоб полізти», у Рити «щелепа вивалитися», у Ані «вени полопатися».
Я вліз в кредит. Весілля і справді було шикарне. Кільця з діамантами, лімузин, скрипаль, банкет на свіжому повітрі під шатром, дорогущий провідний, купа друзів і рідні, елітний алкоголь і вишукані страви! Але Наташка і тут залишилася незадоволена. Букет у неї швидко зів’яв, подарунки дурні, кілька родичів напилися в зюзю. Навіть голуби були кипельно білі. А ще її розлютило, що гості на весілля притягли своїх дітей:
– Невже не можна було на день залишити їх на бабок !?
Ми стали повноцінною сім’єю, зажили звичним життям. Наташа як і раніше не працювала. В її розумінні жінка і не зобов’язана, адже це завдання чоловіка, він – годувальник. Правда, вона також вважала, що створювати затишок, готувати їсти – не жіноча справа. Якось я попросив здивувати мене смачною вечерею. Дружина заявила:
– Не за адресою. Тобі треба було одружитися на домробітниці. Моя мама ніколи в житті не працювала, а їжу батьки то замовляли, то в ресторани ходили, то до бабусі. І тата все влаштовувало.
Не знаю як таке відношення може взагалі влаштовувати хоч одного чоловіка. Я злився. Одночасно з цим боявся втратити Наташку. Вона така красива! Я не уявляв, що моя дружина коли-небудь буде з іншим. Знаю, що дурень. Але без цієї примхливої дівчини не можу. Сподіваюся, що з часом щось зміниться …
