Моя історія стара, як світ! Чоловік кинув мене із двома дітьми, та пішов до моєї кращої, як я думала, подруги.
Мій стан був такий, що словами не передати. Дві найближчі люди мене зрадили! Вона була хрещеною матір’ю моєї дочки, а чоловікові я вірила більше, ніж собі.
І добре б чоловік просто до неї пішов. Зрозумів, що до мене почуттів немає, розлучився і, тоді будував би особисте життя. Ні!
У них був півторарічний млявий роман за моєю спиною! Як вони потім казали: намагалися боротися із почуттями, розлучалися, але знову сходилися.
Хто знає, скільки ще років вони б мене дурили, якби вона не опинилася в цікавому положенні. Йшов чоловік до неї з такими словами:
– Ти сильна, ти одна і десять дітей виховаєш, а вона не зможе, там я потрібніший!
Якби не діти, я б взагалі викреслила колишнього чоловіка із життя. З, так званою подругою, я одразу всі дружні стосунки обірвала. Дивитися на її сльози вдаваного каяття і, слухати брехливі вибачення, було вище моїх сил.
Як я брала себе в руки, та вчилася жити далі, пам’ятаю неясно. Життя було, як у тумані: робота, уроки, приготування, – все на автоматі.
Ми розлучилися, вони одружилися, і почалися люті ревнощі з її боку. Вона почала пити мою кров літрами: дзвінки, істерики, підозри в продовженні стосунків з колишнім!
Хоча, після такого неподобства, я б до нього навіть не доторкнулася, хай би він був останнім чоловіком на світі.
Вона заспокоїлася лише після появи дитини. Саме в цей час більшість друзів сім’ї, та спільних подруг, стали за мене горою, за що я їм дуже вдячна.
За кілька років після розлучення, кішки на моїй душі притихли. Я не пробачила, але вирішила, що більше не хочу жити минулим, та шукати винних.
Займалася собою, дітьми, будинком, роботою, знайшла хобі, познайомилася із цікавим чоловіком. Про колишнього чоловіка згадувала лише під час дзвінків, та у день перерахування аліментів. У мене в душі почалася весна!
Незадовго до свого весілля, я дізналася, що колишні розлучаються. У нього інша, також вже в положенні, та в очікуванні пропозиції руки й серця.
Ця інформація нічого не сколихнула в моїй душі, хоча я не здивувалася: якщо зраджував першу дружину, те ж буде і з наступними!
Через треті руки до мене дійшло побажання, яке колишня подруга адресувала мені:
– Хай тішиться!
Я тішуся, бо у мене донька добре склала іспити, син радує успіхами в навчанні, вони здорові, я щаслива, поряд є дбайлива людина, якій не начхати на мої бажання! У мене все гаразд!
У неї теж колись все буде добре. Я їй навіть трохи співчуваю: пережити зраду коханого, дуже важко. Язик не повертається побажати щастя колишньому чоловікові.
Надзвичайно непорядна людина! Добре, що ми з ним розлучилися! Не потрібно таких пробачати, щастя біля них не знайдете! Я маю рацію?
