Я обожнюю свою маму. З самого дитинства вона привила мені чудові звички, гарний характер, виховала мене дуже ніжною та щирою. Але як і у всіх людей, у моєї мами є один недолік. Вона постійно все переробляє за всіх. Не тому що в оточуючих руки з одного місця, далеко не тому.
От взяти наприклад мене, сьогодні мені 28 років, я маю своїх дітей, і моя мама розказує мені як варити яйця.
Розказує скільки солі класти в борщ. І все це при обставині що в 17 я від них з’їхала, і всі ці 11 років якось вижила на тих харчах що готувала самотужки.
Насправді це сарказм. Бо навчилася готувати я ще в 8 класі, тоді мені ледь 13 виповнилося, а я вже могла спокійно приготувати обід чи вечерю на всю сім’ю, борщ, гарніри, м’ясо, салати, випічку, я вміла все, завдяки матусі.
Але все що я вміла ще й перекривалося тим, що мама постійно критикувала все. Зелені недостатньо, гречка мутна, м’ясо пересушила. Ага, звісно, дитина ж в 13 років була зобов’язана робити кулінарні шедеври без зауважень.
Роки пройшли, я згадую все це з легкою усмішкою, але є дещо ще. Тепер, коли мама приїздить в гості до нас, чи ми до неї, вона не полишила своєї звички все критикувати.
Їй вічно все не так. Якби я не бачила це все на власні очі протягом багатьох років, то не повірила б що так буває. Навіть не знаю як мій тато так довго витримав її вибрики.
Ось як приклад, вона постійно мішає і досолює їжу коли я готую. І не важливо відійшла я на хвилину, чи стою поруч з плитою. Їй постійно хочеться щось поправити, прибрати, дозамести після мене, сказати що щось не так.
А тепер вона ще й на дітей мої перекинулася. Уявляєте що сказала мені, що як що я не дивлюся за дитиною і вона впаде, то вона не знає що зробить зі мною?
Агов, люди, мені 28, моєму старшому сину 8 років, це я не знаю як виховувати дітей? Вам не здається що саме такою поведінкою мами виховують в жінках невпевненість і масу комплексів, чи я собі це надумала?
