Моя мама – сама безпосередність. Ну, чи їй просто начхати на всіх, крім себе. Я схиляюся до другого варіанта. І чому я вирішила, що вона змінилася?
Я не можу пригадати ситуації, коли мама пожертвувала б заради когось своїми інтересами. Ось жодної за все життя. Вона завжди робила тільки те, що цікаво, зручно та вигідно їй.
Мої почуття та інтереси її турбували мало. Значення вони мали лише в тому випадку, якщо збігалися з її інтересами. От задля цього вона лоба розіб’є.
Наприклад, у дитинстві я хотіла ходити на танці. Мама теж хотіла, щоб її дочка танцювала. Але мене в гурток не взяли, тому що я виявилася людиною, у якої погана пам’ять і відсутнє почуття ритму.
Зараз я розумію, що мені з моїми даними в танцях робити нічого. Я і рухи погано запам’ятовую, і з музики постійно збиваюся, не відчуваю її.
Але тоді це була мрія, причому не лише моя, а й мамина. Вона такий шум підняла, всіх педагогів обійшла, дійшла до управління, але мене в секцію взяли.
Позаймалася я там пів року, а потім кинула ходити, зрозумівши, що це не моє, я собі все не так уявляла і загалом танцювати дуже складно.
Більше наші з мамою інтереси настільки не збігалися, тому вона не намагалася більше щось робити. Вона мала свої справи, свої захоплення.
Якось на мій день народження мама залишила мене вдома одну, а сама поїхала відзначати його з друзями на шашлики.
– Загалом це більше моє свято. Ти просто з’явилася, а я була в муках і докладала зусилля, різниця є, – спокійно знизала мама плечима у відповідь на мою істерику.
Я могла ходити в дірявих штанях, а мама купувала собі нову помаду, бо ніхто мене не просив рвати штани, сама винна. І таких дрібниць було дуже багато.
Зараз у мами нова сім’я, є дитина сім років, спілкуємось ми рідко. Я після навчання поїхала в інше місто, мама займалася своїм життям, зідзвонювалися ми рідко.
Але мама була на моєму весіллі, приїхавши туди з новим чоловіком. Навіть поводилася незвично нормально, що призвело мене до думки про якісь глибинні зміни в її особистості.
Після весілля якось само собою спілкування стало частішим. Ми дзвонили одна одній десь раз на тиждень, що для нас було дуже часто, балакали про різне.
Коли я була в положенні та розповіла про це мамі, вона навіть зраділа, ну так мені принаймні здалося. Стала жваво цікавитися моїми справами, моїм здоров’ям.
З’явилася дитина, минуло три місяці, мама повідомила, що збирається до мене у гості. Я наївно припустила, що мама їде допомогти, адже я скаржилася, що мені важкувато одній, чоловік весь день на роботі.
Мама приїхала не одна, а із сином, що мене вже насторожило. І майже відразу стало зрозуміло, що вона просто приїхала до Києва відпочити та погуляти, до її планів не входила якась там допомога.
Вона намагалася витягнути мене на якісь прогулянки, але мені було не до того. У мене на руках тримісячне немовля, які мені довгі прогулянки містом, та ще й з пересадками у метро.
Мама ображалася і їздила вигулювати свою дитину сама. А я як поралася одна з усіма турботами, так і продовжила. У мене їх навіть більше стало, адже мама в гості приїхала, а не готувати та прибирати.
– До тебе гості приїхали, а ти уваги не приділяєш, – обурилася мама чи то на третій, чи то на четвертий день візиту.
Я не стала стримуватись і висловила все, що хотіла, чим, звичайно, маму образила. Вона зібрала речі та наступного дня поїхала, не сказавши мені жодного слова.
Відразу стало зрозуміло, що жодної краплі вона не змінилася. Тільки свої інтереси, лише свої бажання. Більше я так не тішусь.
