Ця історія сталася в той час, коли не було ще нічних клубів, дискотек, мобільних телефонів, соціальних мереж. Та й самого Інтернету теж не було.
Хлопці та дівчата знайомилися в живу, призначали одне одному побачення. Місце побачення могло бути біля пам’ятника, біля кінотеатру, на танцях і в інших місцях. Зазвичай вибір місця побачення визначав подальші події.
Одна дівчина призначала своїм шанувальникам побачення на зупинці громадського транспорту. У той час зупинки були просто зупинками, там не було магазинчиків, в кращому випадку поруч міг перебувати кіоск «Союздруку». Там можна було просто чекати транспорту, тобто було дуже нудно. Як я вже говорила, мобільних телефонів не було, планшетів теж. Зайняти себе було нічим. Можна було тільки чекати.
Хлопець приходив на побачення і чекав дівчину. А вона, як прийнято, запізнювалася. Деякі хлопці йшли через півгодини очікування, деякі через годину.
Найстійкіший прочекав чотири години. Коли дівчина нарешті прийшла, він сильно зрадів і не зробив жодного зауваження, з приводу такої затримки.
Потім вони гуляли по місту. Він читав вірші, розповідав про зірки, про літаки. Вони домовилися про наступне побачення, на яке дівчина запізнилася всього на п’ять хвилин. Так вони стали зустрічатися і незабаром одружилися. Потім з’явилася я.
Справа в тому, що зупинка була біля будинку дівчини. З вікон її квартири вона була добре видна.
Моя мама спостерігала за хлопцями, які приходили на побачення. Вона дивилася як вони себе вели: хто нервував, хто курив, хто постійно дивився на годинник.
Папа виявився врівноваженими і стійким. Коли мама запросила його в гості показати дідусеві та бабусі, то він побачивши зупинку з вікон вітальні розсміявся і сказав мамі, що вона дуже розумно придумала.
