Разом вони вже півтора року, відносини у них будувалися непросто, так як було багато об’єктивних перешкод і труднощів.
А потім вона розслабилася, стала зривати на ньому злість і пред’являти купу нічим не обгрунтованих претензій і вимог. Він чоловік добрий, терплячий, але не витримав і пішов. Мабуть, пішов назовсім.
Подруга все усвідомила, але було пізно, йому вже це нецікаво, він втомився жити на пороховій бочці. Вона ще намагається достукатися до нього, клянеться, що цього більше не буде, але він уже нічого не хоче слухати. І чесно кажучи, я його розумію.
Я намагалася м’яко пояснити Ірі, що їх цукерково-букетний період закінчився, почався побут, в якому вона проявила себе не з кращого боку. Хтось може це проковтнути, а її чоловік – ні.
Справа не в тому, що він образився, а в тому, що він в принципі не готовий терпіти таку поведінку. Добре його розумію, тому що сама така, що не виношу нестриманості і «зривів на крик». Для мене люди, що дозволяють себе так зі мною вести, просто перестають існувати.
Не знаю чому, але зі мною подруга поводиться нормально, а ось з коханою людиною у неї бути «нормальною» ніяк не виходило. Може бути, їй варто будувати відносини з схожим чоловіком з таким же вибуховим характером (але вона цього, звичайно ж, не хоче – свої-то нерви їй гробити шкода). Є люди, які можуть собі дозволити образити тебе, а через кілька хвилин вже про це забувають, які провокують конфлікти на рівному місці заради емоційної розрядки, дозволяють собі виливати негатив на кохану людину. Це все часто сходить їм з рук.
Мені здається, що для побудови міцних відносин потрібно працювати не покладаючи рук. Це і вміння тримати себе в руках, десь промовчати, десь обійняти, підтримати, поступитися і т.д. і т.п. Подруга зі мною не погодилася, запевняючи, що якщо є любов, то все само собою налагодиться, що коханий буде терпіти і приймати її такою, яка вона є.
А те, що любов сама по собі горіти яскравим полум’ям не може довго, її підтримувати треба, працювати над собою і над своїм ставленням до партнера, багато пані якось не думають.
Бувають жінки м’які, поступаються навіть тоді, коли явно не варто було б, а коханий чоловік приймає це в порядку речей, на голову сідають. Треба придивлятися до людей і до кожного підбирати свій ключик.
Якщо у мене перший чоловік був психом, так він хоч кого психом зробить – з ним просто неможливо було спокійно розмовляти і доводити свою точку зору аргументами. Правий той, хто голосніше кричить або перший заплаче. А інший був спокійним, тільки проблема – пив, а так я б до сих пір з ним жила душа в душу, якби він сам себе не згубив. У нас з самого початку було з другим все добре, в сенсі взаєморозуміння. А з першим взагалі ніякого розуміння не було. Так що, це треба щоб люди були схожі, щоб їх щось разом тримало.
Так що, любі читачі, якщо ви все ще не вмієте контролювати свої емоції, то будьте готові до того, що в один прекрасний день ваша любов може помахати вам ручкою. А разом з нею з вами попрощаються і ваші друзі, ваше начальство і ваші діти. Може, краще все ж тримати себе в руках?
