Зі своєю подругою Світланою ми дружимо з дитинства – виросли в одному дворі, разом пішли в школу, сиділи за однією партою майже завжди.
Після шкільного випускного вона вирішила вступати до столиці, а я залишилася в нашому маленькому містечку.
Тут незабаром вийшла заміж, народила дочку і відчувала себе цілком нормально. Скаржитися на кшталт нема на що, а ось феєричного щастя теж не було.
Хотілося в житті свята, щоб не як у всіх, щоб було що згадати в житті, але видно це не моя доля.
Я рано вийшла заміж, а заміжній жінці і матері, по-моєму, потрібно вести себе відповідно, тому що тепер вона вже відповідає не тільки за себе.
Але дитинство і тяга до пригод у мене з голови, мабуть, не до кінця вивітрилося.
По закінченню навчання в Києві моя подруга раптово повернулася в наше містечко. Раптово для мене, оскільки наша дружба за 6 років її відсутності поступово зійшла нанівець.
Спочатку ми підтримували дружні тісні відносини, але поступово спілкування на відстані дало про себе знати – загальних тем стало все менше і спілкувалися ми більше по інерції, обмінюючись черговими привітаннями в соцмережах у свята.
Майже відразу після повернення додому Світлана зателефонувала мені і я з радістю погодилася з нею зустрітися. Яке ж було моє здивування, коли я побачила свою подругу.
Я її спочатку навіть не впізнала. Довго придивлялася і сумнівалася. Але коли побачила хитрий пустотливий блиск в очах старої подруги, то дізналася свою Свєтку і побігла обніматися.
Сказати, що подруга змінилася, означало б нічого не сказати. З непоказної пампушки з маленькими грудьми і простеньким обличчям вона перетворилася в красуню. На мене дивилася струнка молода жінка, впізнати в якій свою подругу навіть мені було непросто.
І незабаром я зазначила (не без черв’ячка заздрості), що чоловіки в парку, де ми домовилися зустрітися, поглядають на неї з явним інтересом.
Мені і раніше було трохи не по собі від того, що я набрала десяток зайвих кілограмів після народження дочки, але чоловік мене заспокоював, що це, для нього не важливо. Мені здалося, що в очах подруги промайнув вогник жалості. Хоча може мені просто здалося, не буду стверджувати напевно.
Ми багато про що говорили, не буду писати, тому що це не має відношення до моєї сповіді. Але в розмові Світлани побіжно згадала, що її зовнішність – результат не тільки завзятих фізичних тренувань у фітнес-клубі, але і справа рук пластичного хірурга. Мовляв, їй на роботі порадила подруга поліпшити контури обличчя і збільшити губи. Світлана пішла її порадою.
По правді сказати, раніше я вважала жінок, які звертаються за допомогою до пластичних хірургів, відвертими дурепамм, які йдуть на поводу у думки чоловіків або прагнуть викликати заздрість у подруг. Згадувала страшилки і фотографії невдалих пластичних процедур зірок і була впевнена, що це точно не для мене. Але тепер я сумніваюся.
Я чесна перед собою і розумію, що розтяжки після пологів я нікуди не подіну – немає у мене сили волі займатися роками, та й часу немає, адже крім чоловіка і дитини я ще й працюю. Та й формою своїх губ я дуже незадоволена. Тому все ж записала адресу лікаря, який допоміг Світлані.
Але я все ж сумніваюся, чи варто це робити? Порадитися з рідними не можу, тому що заздалегідь знаю, що вони скажуть, щоб мене не образити, хоча насправді думають інакше. Що порадите, шановні читачки?
