Моя рідня вважає, що в мене чоловік справжнісінький тиран, вимагають, щоб я не губила своє життя і швидше бігла з ним розлучатися.
З боку рідні все так і здається, але насправді мій чоловік просто зміг зробити те, що не виходило в мене – змусити рідню злізти з моєї шиї.
Я дуже м’яка людина, яку виховували з відчуттям, що сім’ї я винна всім. Повинна допомагати грошима, порадами, позиками, руками.
Тільки мені ніхто з них нічого не винен. Ні мама з татом, ні сестра, ні брат, ні бабуся. Ось їм я маю бігти допомагати, а вони – тільки вимагати.
Розуміла я це й раніше, але через свою м’якотілість і побоювання конфліктів постійно поступалася, мені так було простіше. Відмовляти мені дуже проблематично.
Але коли я вийшла заміж, ситуація почала змінюватися. Чоловік подивився, як я поспішаю то сидіти з племінниками, то переклеювати шпалери у батьків, то мити підлогу у бабусі, і сказав, що досить.
– Ти ж розумієш, що на тобі просто їздять? Вони зателефонували, ти скасувала всі свої справи та побігла допомагати?
Я розуміла, звісно. Пояснила чоловікові ситуацію, що не хочу псувати стосунки з рідними, з’ясовувати щось, слухати закиди. Простіше погодитись.
– Добре, нічого не треба з’ясовувати та вислуховувати просто кажи, що чоловік не відпускає, не дає грошей і все в такому дусі. Кажи, що це все я. Якщо хочеш, я дзвонитиму їм та доноситиму, якщо до них не дійде, – запропонував чоловік.
Я сумнівалася, що це спрацює, але обіцяла спробувати. Коли мені вкотре подзвонила сестра, щоб позичити грошей, хоча не віддала ще минулий борг, я абияк видавила з себе, що всі мої гроші у чоловіка, а він навряд чи дасть у борг.
– В сенсі? Ти гроші чоловікові віддала? І в нього на свої витрати випрошуєш? Це ж так принизливо! – обурювалася сестра.
Я вислухала лекцію, що в нормальних сім’ях так не повинно бути, зате сестра не стала більше просити, а мене ніхто ні в чому не звинуватив.
Те саме було, коли брат попросив посидіти з племінниками на вихідних. Ну як попросив. Як і завжди, зателефонував у п’ятницю, розповів, що їх із дружиною кудись запросили, і сказав, о котрій мені треба під’їхати.
Чоловік сидів поруч і все чув, тому взяв слухавку в мене, сказав, що у нас на вихідні свої плани, і я не можу братові нічим допомогти.
Вже рік я прикриваюсь чоловіком від нав’язливих прохань рідні про допомогу. Спочатку мені здавалося, що це неправильно, але потім чоловік показав “фокус”.
– У сім’ї люди повинні допомагати один одному, ось ти допомагала, а тепер подзвони братові та скажи, що тобі у вихідні треба за місто, попроси відвезти.
Брат, звісно, знайшов одразу кілька відмовок, щоб нікуди не їхати.
– Тепер дзвони батькам. Скажи, що у нас затопили та треба допомогти з прибиранням та поклейкою шпалер.
І батьки відмовили, одразу вони всі захворіли, хоча самі щовихідних на дачі працюють, ніхто ні на що не скаржиться.
Загалом перевірку родичі не пройшли. Ніхто не допоміг з моїми проханнями, ніхто навіть не передзвонив потім і не поцікавився, як ми там зі своїми справами впоралися. Мене якось одразу відпустило.
Тож тепер я охоче прикриваюсь чоловіком-тираном, який мені нічого не дозволяє, відібрав усі гроші та нікуди не пускає. Так ситуація виглядає для моєї рідні, а насправді я просто перестала бути в них на побігеньках.
