Моя старша донька одружена вже кілька років. У них із чоловіком двоє маленьких дітей. Живуть вони усі в іншому місті, але я часто приїжджаю в гості. І побачитись, і з дітьми допомогти.
Звичайно, мені багато не подобається в їхньому побуті. Я завжди намагалася тримати свої поради при собі. Але іноді мені дуже важко промовчати.
Наприклад, моя донька майже нічого не готує. І вона, і мій зять дуже багато працюють. Донька пояснює це тим, що вона дуже втомлюється на роботі. Та й вони вже звикли купувати чи замовляти їжу.
Вдень діти їдять у шкільній їдальні, дочка із чоловіком – у кафе на робочій перерві. А на вечерю зазвичай щось із доставки.
Моя позиція щодо цього вже давно, напевно, застаріла. В наш час жінка завжди накривала на стіл, а чоловікові та дітям збирала обіди у контейнерах. Але зараз усі такі зайняті, вічно кудись біжать, тож наші звички вже не актуальні для молоді.
Але коли я приїжджаю, я автоматично стаю господаркою на їхній кухні. Хоч згадають, що таке домашня їжа! Та й грошей заощадять на своїх вічних кафе та їдальнях.
І ось першого ж дня (а гостювати у дітей я збиралася три тижні) ми зібралися ввечері за одним столом повечеряти. Я наготувала всього в асортименті. І суп на перше, і м’ясо з гарніром, і пиріжки.
Я одержала величезне задоволення від спілкування з дітьми. Все ж таки давно не бачилися, а розмови телефоном і навіть через відеозв’язок – зовсім не те. Але весь мій настрій затьмарила одна ситуація.
Зять зʼїв приблизно половину другої страви та прямо в мене на очах взяв і викинув залишки у відро для сміття! Я була настільки вражена, що навіть не вимовила жодного слова. Не стала влаштовувати скандал і потім.
Але коли вночі намагалася заснути, почала думати, що то за поведінка така. Ну гаразд, може, вже наївся супом і не зміг впоратися з рештою. Але викидати навіщо?
Залишив би в холодильнику до наступного разу. Тим більше знав, що теща старалася, готувала. Що за неповага до чужої праці?
Коли наступного дня ситуація повторилася, я вже не мовчала. Але спочатку вирішила поговорити з дочкою. Коли після вечері зять пішов у їхню кімнату, я спитала, що це взагалі таке було вчора й сьогодні.
– Ну мамо, у нас вже трохи інші погляди на це, ти ж розумієш. Навіть дітей ми не змушуємо їсти, як ви нас у дитинстві, сидіти за столом, поки тарілка не буде порожня. Це спричиняє лише переїдання. Плюс ми ж завжди їмо десь або замовляємо доставку. Тому не так прикро викидати їжу, яку не ми приготували, – пояснила донька.
Все це звучало логічно, але, як і раніше, неповажно до праці старшого покоління, як мінімум у цьому конкретному випадку. Тому коли майже всі не доїли свою вечерю наступного вечора, я не стала чекати, коли мої страви вирушать у смітник.
– Отже, так. Я розумію, що у вас є свої сімейні правила. І коли я не у вас у гостях, робіть, що забажаєте. Але коли я тут, прошу поважати й мою думку, – я одразу почала з головного.
Потім я пояснила дочці, зятю та дітям, що мені дуже подобається для них готувати. Для мене це як момент єднання всієї родини за одним столом.
Тому прошу постаратися їсти все, що я готую. Або кладіть собі на тарілку менші порції, або доїдайте наступного дня.
Зять почав сперечатися та доказувати мені, що це спричиняє психологічні розлади й через це людина може страждати від зайвої ваги.
Що це за маячня така. Поклади собі трохи меншу порцію та доїж до кінця, а не відправляй у смітник працю іншої людини. Це не повага.
Загалом посварились ми через цю, здавалося б неважливу ситуацію. Я зібрала речі та поїхала до себе. Звісно ніхто не дзвонить мені, щоб попросити вибачення.
Цікаво чи зрозуміють вони, яку неповагу до мене вони виявляли?
