Моя весільна сукня так і висить у шафі, жодного разу її не одягала. Добре, що взяла собі не весільну сукню, а вечірню

Все було. Ми любили попри все. Хотіли одружитися, нехай і різниця у віці досить велика (14 років). Мені було всього 18, а йому 32. Я дізналася, що чекаю дитину від нього. Все йшло до весілля, у травні не можна було розписуватися – прикмета погана.

Довелося чекати до червня, а про дитину дізналася я у квітні. Ми з ним зустрічалися 1,6 року. Здавалося ось воно щастя, але на жаль… Прожили ми разом майже місяць, перші 2 тижні спільного життя були найщасливішими. А після того, як ми подали заяву до РАГСу, все зникло.

Стали сваритися, у мене була депресія, погано почувалася. Хотілося більше уваги до себе, почало все дратувати. Я купила собі сукню, туфлі, букет нареченої. Наше весілля мало відбутися 27 червня. А я пішла від нього 6 червня.

Моя сукня так і висить у шафі, жодного разу її не одягала. Добре, що взяла собі не весільну сукню, а вечірню. Вона дуже гарна, вже майже 2 роки висить, іноді я їм просто милуюсь.

Ситуація була дійсно не простою. Я вирішила народити дитину для себе, дуже вже я хотіла стати мамою. Ми були щасливі тим, що матимемо маленького.

Він звик жити собі, ми перестали розуміти одне одного. Плюс почалися проблеми зі свекрухою, здебільшого винна вона в тому, що ми з ним розійшлися.

Сьогодні я живу одна з малюком, якому 1 рік та 3 місяці. Донька дуже схожа на нього, я не можу ніяк забути про все, що між нами було. Тим більше він живе поряд.

А найприкріше, що він ніколи не відвідує дитину, нічого для неї не робить, та й для мене ніколи нічого не робив раніше. Зараз лише зрідка дзвонить мені і питає, чи все у нас добре. От і все. Прикро до сліз. Зараз я п’ю заспокійливі. Все що я пережила, здорово мені нерви розхитало.

13 березня мені пропонував одружитися інший чоловік, але я просто промовчала. Тому що тепер я не хочу пережити знову те, що пережила нещодавно. Не вірю я вже нікому. Нема ідеальних сімей. Можливо просто час не настав, адже мені всього 20, ще встигну.