Ми з Мариною росли разом. Жили у сусідніх під’їздах, ходили до однієї школи. Моя подружка була напрочуд прекрасним і егоїстичним створінням. Про егоїстичність я, звичайно, у дитячі роки особливо не здогадувалася.
Виховувалися ми по-різному. Марина, єдина дочка адвоката, мала змалку все, що хотіла. Їй досить було тупнути ніжкою, і мама кидалася виконувати будь-які її забаганки.
Мені ж, якби я так вчинила, «прилетіло» б від тата, від мами, або навіть, від старших братів. Бідною моя родина не була, але й заможною теж.
Ніхто не купував мені дублянки та шубки щороку. Марина ж для мене була просто ангелом: білява, з блакитними очима і незмінно в красивій сукні.
Досі пам’ятаю, як переїхавши до нової квартири, я спустилася вниз на дитячий майданчик і побачила, як на лавці, розправивши бездоганні складочки на сукні, сидить справжня фея.
Вона поглянула на мене величезними очима, й сказала:
– О, новенька. Будеш моїм пажем!
Вона грала у принцесу. Якось так вийшло, що я й справді стала їй “пажем” на довгі роки: тягала її книжки, робила за неї математику, бігала їй за морозивом, та багато чого іншого.
– Самозакохана, чванлива егоїстка, – говорила про неї моя мама, а я зі слізьми на очах, кидалася захищати подругу. Це зараз я розумію, що Марина не залишала мені жодного шансу знайти іншу подругу.
Будь-який «ворог» безжально виганявся з нашого маленького дуету, в якому солістом була Марина, а я лише тінню біля її ніг.
Після школи я вступила до інституту на математичний факультет, а Марина пішла вчитися на іноземну мову. Але відпускати мене від себе вона не збиралася.
Я, як і раніше, виконувала її доручення. Іноді, коли у Марини з’являвся новий шанувальник, мене на деякий час забували.
Зазвичай місяць – два, поки з хлопців не спадали рожеві окуляри. Усі романи Марини закінчувалися однаково – потоком сліз, звинувачень, та агресії.
До кінця навчання я вже відверто обтяжувалась цими дружніми стосунками. Але Марина, як кліщ, вчепилася в мене, і я нічого не могла вдіяти – поряд з нею я знову ставала маленькою дівчинкою, без права слова.
Практику я проходила у невеликій фірмі. Тут я зустріла Дениса. Він був розумний, красивий, веселий і завжди допомагав нам, практикантам. Я зітхала по ньому, природно потай, і дуже намагалася робити це непомітно.
Підходила річниця фірми, і керівники вирішили поєднати приємне з корисним: і свято відзначити, і нас із закінченням практики привітати. Я дуже чекала цього вечора. Аж раптом у квартиру ввалилася Марина.
Побачивши, що я збираюся на вечірку, вона безапеляційно заявила, що йде зі мною, адже їй негайно треба розвіятися. У кафе Марина притягувала до себе усі погляди.
Звичайно, карколомна блондинка, в дорогій обтислій сукні. Хіба я могла змагатися з нею? Марина виділила Дениса майже відразу.
– Мій! – прошепотіла вона мені.
Вперше за всі роки я схопила її за руку і попросила:
– Прошу, не треба!
Марина навіть здивувалася:
– Чого? Чи закохалася?
Вона відмахнулась від мене, і пішла зваблювати того, від кого моє серце завмирало.
Я деякий час спостерігала за діями впевненої в собі красуні, і мій настрій впав нижче за плінтус. Через пів години Марина підійшла і тріумфально оголосила:
– Я втомилася, Дениска мене додому відвезе. Думаю, він уже не повернеться, тож веселіться без нас.
Моє серце розбилося! Після їхнього відходу, я, просто в сукні, накинувши тільки піджак, з пляшкою ігристого, вийшла надвір. Сльози текли по моїм щокам річкою. Я йшла, не розбираючи дороги.
Моя істерика набирала обертів, але чиїсь сильні руки обійняли мене ззаду.
– Дурна, ти чого роздягнена бігаєш вулицею, ти ще мені сина та доньку подарувати мусиш, – просто у вухо прошепотів мені Денис.
Я різко обернулася і пробелькотіла:
– А де Марина?
– Тільки від неї відбився. А взагалі дякую їй – це вона прокричала мені, що ти закохалася в мене, коли я відшив її нав’язливі чіпляння. Якби не вона, ходив би я довкола тебе кругами ще довго. Ти мені давно подобаєшся.
Через час Марина ввалилася до мене у квартиру, але, побачивши Дениса, почервоніла і розкричалася образливими епітетами, та порівняннями.
Але Денис миттєво вивів її з кімнати, ненав’язливо притримуючи за лікоть. Про що вони говорили, навіть не знаю, та й знати не хочу. Денис уже мав уявлення, що вона за людина, про що відразу повідомив і мені.
Більше Марина до мене не приходить. А я без неї була щасливою! Відтепер я “паж” для свого коханого! І мені це дуже подобається. Тому, що мене не використовують, а просто дуже кохають, та оберігають! І це навзаєм!
Скажіть, чи були у вас подібні стосунки з “подругами”, які затягують, та не дають можливості дихнути? Як ви вибиралися з їхньої павутини?
