Моєї мами не стало, коли мені було дев’ять років. До цього ми мали прекрасну сім’ю. Я дивилася на своїх батьків і мріяла, що коли виросту, у мене будуть з чоловіком такі самі стосунки, як у мами з батьком

Моєї мами не стало, коли мені було дев’ять років. До цього ми мали прекрасну сім’ю. Я дивилася на своїх батьків і мріяла, що коли виросту, у мене будуть з чоловіком такі самі стосунки, як у мами з батьком.

Однак невиліковна хвороба вирішила все переграти та просто забрати у мене маму. Тоді ми залишилися з батьком вдвох. Я була впевнена, що тато завжди буде поряд. Вийшло все трошки не так, як я собі уявляла. Як виявилося, мій батько не уявляв свого життя без жінок. І буквально за пів року в нашому будинку з’явилася жінка, на ім’я Ольга.

Я вважала батька за зрадника, не могла повірити, що він так швидко забув нашу маму. З Ольгою він був щасливий недовго, приблизно за рік вони розлучилися. Потім з’явилася Жанна, вона мені теж не сподобалася. І взагалі, всі жінки, в яких закохувався батько, автоматично ставали для мене справжніми ворогами.

Ні, вони намагалися порозумітися зі мною, але хіба мені це було потрібно? І коли батько зрозумів, що поки я живу у квартирі, у нього нічого хорошого з жодної з жінок не вийде, він вирішив відправити мене жити до своєї мами. Я була проти, бабуся вже не перший рік жила в селі, але батькові було все одно.

Я переїхала до неї та пішла вчитися до нової школи, моє життя кардинально змінилося. Треба зізнатися, коли батько вирішив мене відправити в село, я дуже на нього образилася. До села він приїжджав часто, привозив подарунки, намагався зі мною спілкуватися, але образа та злість жили в мені постійно.

Потім у житті тата з’явилася жінка, на ім’я Ірина. Батько ніколи не приховував від мене ту, з ким живе. Тому, як тільки вони з Іриною вирішили жити разом, одразу ж приїхали до села, аби познайомитись.

Дивно, але тоді мені ця жінка навіть сподобалася, вона чимось нагадувала мою маму, така ж добра, така ж яскрава. Щоправда, я тоді була впевнена, що й ці стосунки довго не продовжаться.

З батьком ми так і не збудували теплих відносин і, якщо спочатку він часто до мене їздив, то поступово його поява в моєму житті звелася до нуля. Мені було дуже прикро, а потім я звикла.

Коли школа була позаду, я вступила до університету і переїхала назад до міста, правда, не у квартиру до батька, а до гуртожитку, хоч батько казав мені, що мені завжди будуть раді. Просто не хотілося псувати йому життя, та й уявити, як я живу в одній квартирі з чужою жінкою, мені було важко.

Як не дивно, батько досі був з Іриною, і він був по-справжньому щасливим. У цей час ми начебто і помирилися, але все одно спілкувалися якось натягнуто.

Час минав і після інституту я одразу вийшла заміж, у мене з’явилася своя сім’я, де я нарешті знайшла спокій. Ми навіть із батьком стали частіше бачитися, мабуть, я відпустила тоді на нього образу.

І щойно у нас все владналося, батько захворів. Почалися нескінченні лікарні, і, як на зло, у цей час його кохана жінка Ірина заявила, що їй потрібно терміново з’їздити на батьківщину, нібито в неї там мама хворіє. Звичайно, мій батько перешкоджати цьому не став, але ніхто не міг припустити, що подорож Ірини займе стільки часу.

Батькові не ставало краще, навпаки, з кожним днем він згасав на очах. Ірини поряд не було, хоча він постійно питав, коли вона приїде. Тато мучився недовго, незабаром його не стало. Ірина приїхала тільки після того, як дізналася про жахливу новину.

І тут почалося найцікавіше. Церемонією прощання займалися я і бабуся, допомагала сім’я мого чоловіка, Ірина весь цей час була осторонь, вона вдавала, що жахливо переживає, і не може впоратися з емоціями.

Але найжахливіше було те, що Ірина зі скорботним обличчям брала гроші з інших людей, нібито на відшкодування збитків. Але коли настав час платити, від неї ми нічого не отримали. Я нічого їй не говорила, не хотіла лаятися на такій скорботній події.

Потім настав час вступати у спадок, я вирушила до нотаріуса. Квартира належала моїй бабусі та батькові, свою частину бабуся подарувала мені давно, а частина батька перейшла тільки зараз. Інших родичів він не мав, я була єдиною спадкоємицею. З Іриною хоч вони й мешкали довго, але навіть не розписалися.

Того дня я приїхала до квартири і попросила її піти, показавши документи, що квартира тепер мені належить. Звичайно, ця жінка почала обурюватись, говорити, що прожила з батьком не один рік і теж має якісь права, але я навіть слухати її не стала, а просто викликала поліцію, яка допомогла мені виставити її за двері.

І найдивовижніше те, що після того, як я виставила її за двері, на мене озброїлися всі далекі родичі. Усі кажуть, що я вчинила неправильно і взагалі не мала права виганяти Ірину.

Трохи пізніше я дізналася, що Ірина вигадала історію для родичів, нібито це я батька довела. Ну а мені особисто все одно, що за чутки вона поширює, вона мені ніхто, і я вважаю, що вчинила правильно.

You cannot copy content of this page