Мої бабуся і дідусь придумали одну гру, яка, на їх думку, допомогла їм прожити все життя разом у мирі та злагоді

Мої бабуся і дідусь були одружені більше половини століття. З найпершої їх зустрічі вони грали в одну особливу, їх власну гру. Сенс її полягав в тому, щоб написати слово «SHMILY» в якомусь несподіваному місці і щоб інший знайшов його.

Вони по черзі писали «SHMILY» по всьому будинку і як тільки один з них виявляв слово, вони мінялися, і наставала черга іншого ховати його.

Вони випадково витягали «SHMILY» з цукорниці, контейнера з борошном в знак турботи про те, хто готував їжу. Вони писали його на запітнілих вікнах.

«SHMILY» виявлялося на дзеркалі після гарячої ванни, де воно виявлялося після нового купання. Одного разу, моя бабуся використовувала цілий рулон туалетного паперу, щоб написати «SHMILY» на кожному її аркуші.

Не було кінця місцях, де могло раптом з’явитися це слово. Наспіх написана записка з «SHMILY» з’являлася в ящику з інструментами, в автомобільних сидіннях або прив’язана стрічкою до керма.

Записки засовували в взуття і залишали під подушками. «SHMILY» писалося на полиці і виводилося по попелу в каміні. Це загадкове слово було частиною обстановки в будинку моїх бабусі і дідуся.

Мені знадобилося чимало часу, щоб до кінця зрозуміти і оцінити їхню гру. Скептичне ставлення заважало мені повірити в справжню любов, чисту і безсмертну.

Але, не дивлячись на це я ніколи не сумнівався в близьких взаєминах цих людей. Їх любов була дуже міцною. Вона була набагато більше цієї маленької кокетливою гри; вона була дорогою в їх житті. Їх спорідненість було засновано на повному посвяченні і прихильності, що досягалося спільним досвідом.

Бабуся і дідусь трималися за руки в кожен можливий момент. Вони потайки цілувалися, коли стикалися одне з одним в їх крихітній кухні. Вони закінчували фрази одне одного, кожен день разом відгадували кросворди і ребуси.

Моя бабуся по секрету розповіла мені про те, яким винахідливим і проникливим був мій дідусь, яким ввічливим. Перед кожним прийомом їжі вони схиляли свої голови і дякували Богу, захоплюючись тим, що Він дав їм: чудову сім’ю, прекрасну долю і одне одного.

Але була похмура тінь в житті моїх родичів: у бабусі був рак грудей. Хворобу вперше виявили 10 років тому. Як завжди, дідусь був поруч з дружиною на кожному кроці шляху. Він підбадьорював її в їх жовтій кімнатці, оздоблював цей шлях таким чином, що вона завжди була оточена сонячним сяйвом, навіть коли була настільки хвора, що не могла виходити з кімнати.

Тепер рак знову атакував її тіло. За допомогою палиці і міцної руки дідуся вони ходили до церкви щоранку. Але стан бабусі поступово погіршувався, і вона вже не могла залишати будинок. Дідусеві довелося одному ходити до церкви, благаючи Господа зцілити його дружину. Але одного разу, то, чого ми всі так побоювалися, нарешті, відбулося. Бабуся померла.

«SHMILY» – було недбало написано жовтим кольором на рожевих стрічках траурного букета моєї бабусі. Коли натовп порідшав і останній присутній на похоронах розвернувся, щоб піти, мої тітки, дядьки, кузени і інші члени сім’ї підійшли і оточили бабусю в останній раз.

Дідусь підійшов до могили і, переривчасто набравши повітря, він почав співати їй. Пісня прийшла через його горе і сльози, глибоким і хрипким голосом він співав колискову.

Я ніколи не забуду цей момент. Знаю, що хоча я не міг збагнути глибину їх любові, у мене був привілей бути свідком її незрівнянної краси.

S-H-M-I-L-Y: See How Much I Love You. – Подивися, як сильно я люблю тебе.