Зараз я закінчую університет за спеціальністю «Мікробіологія». Навчання мене захоплює і дуже надихає. Ті знання, які я отримую там, це як ковток свіжого повітря.
Спочатку я вступила на платне, але в першому семестрі мене перевели на бюджет. Я неймовірно пишаюся собою і тим, чим я можу поділитися, якщо хтось і справді зацікавлений у цій темі і розпитують мене з цікавістю.
Але мої рідні не сприймають серйозно мене і такого роду професію. До речі, практично всі мої близькі родичі вивчилися на бухгалтерів, менеджерів тощо. Коли я повідомила про свій намір, піти на спеціальність, яка мало в кого на слуху, то реакція була неоднозначною.
Наразі я закінчую бакалавр, а мої рідні навіть не знають назви моєї спеціальності. Вони мене не особливо підтримують і ставляться скептично. Коли розмова стосується таких тем і мені є що сказати з професійної точки зору, мене ніхто не слухає і тільки відмахуються. Їх тішить лише те, що не довелося платити за навчання. Коли я вступила на платне, мені проїли весь мозок, що «краще пішла б на юриста».
Від цього підривається віра в себе і зникає прагнення вчитися далі. З одного боку, я їх розумію. Незвіданість завжди лякає, але краще спробувати і зрозуміти, що це не твоє, ніж вивчитися там «де тобі сказали», отримувати хорошу стабільну зарплату, але не горіти своєю справою. Я вірю, що я зможу досягти багато чого, адже маю величезне бажання і потяг до цього.
Вони навіть не приховують, що не схвалюють мій вибір і не ставляться до нього серйозно. Нині дуже мало людей, які йдуть до вищих навчальних закладів за спеціальністю, яка їм до вподоби. А в мене все бажання відбиває один їх погляд, коли я намагаюся щось пояснити. Мені дуже боляче від їхньої байдужості, вони таки не чужі люди, і хочеться їх схвалення.
Я почуваюся певним покидьком суспільства, і іноді приходять думки, що я зробила величезну помилку. Вони вбивають мене думкою, що багато чого я не зможу досягти і великих грошей там не зароблю. Що це все не перспективно та дуже поверхнево.
Не знаю, що мені робити: чи йти вчитися далі, чи відкинути цю витівку і почати займатися тим, де я зможу добре заробляти.
— Ти впевнений, що це гарна ідея? — Олена поправила сережку, дивлячись на себе у…
Того вечора Анна провела чимало часу біля плити, обережно помішуючи киплячу солянку. Це була страва,…
Час наближався вже до обіду, коли Ілля нарешті зміг зателефонувати коханій дружині: - Яно, я…
- Може, посидимо у кафе? Пінного замовимо, поговоримо? - Запитав Микола наприкінці робочого дня. -…
- Алло, Віро, привіт. Розмова є, термінова! Телефоном не можу сказати, чоловік може зайти будь-якої…
Пізня осінь. Вітер б’є по плечах, ганяючи опале листя між надгробками. Небо низьке, сіре, ніби…