Мої батьки розлучені. Причиною стала зрада батька. Як я зрозуміла, цей зв’язок тривав кілька років, але зізнався він лише торік.
Мама не стала тримати тата, бо давно усвідомила, що їхній шлюб зжив себе, але сама не наважувалася поставити крапку лише через звичку. Я цю звістку сприйняла спокійно.
Адже розлучення не супроводжувалося скандалами та розподілом майна. Та й на мамі воно не залишило негативного відбитка. Мені навіть здається, що в неї з того часу відкрилося друге дихання.
І з батьком я до певного часу зберігала добрі стосунки. Може, він вчинив не дуже порядно, обманюючи маму стільки років. Але це його справа, яка зовсім не пов’язана зі мною.
Розлучившись із мамою, тато перебрався до своєї дошлюбної квартири, яку раніше здавав. Її стан ще до здачі в оренду був незадовільний, а квартиранти зробили його дуже плачевним.
Опинившись у гостях у батька, я не раз пропонувала оплатити послуги робітників і на якийсь час перебратися в моє житло, яке після весілля та переїзду до чоловіка стояло порожнім. Боялася здавати його через дорогі меблі, дизайнерський ремонт і картини.
А так і моя квартира якийсь час була під наглядом, і батькові не довелося б жити серед купи будівельного сміття. Ремонтувати там треба було абсолютно все.
Під час моїх візитів батько завжди зустрічав мене один. З цього я зробила висновок, що він або розлучився зі своєю пасією, або вони зустрічаються в якомусь іншому місці, тому й кликала його до своєї квартири. Думала, там він теж житиме сам по собі.
Нещодавно тато нарешті дозрів до ремонту і згадав про мою пропозицію. Ми перевезли його речі, я розповіла, як у мене все влаштовано. З того часу минуло півтора місяця, і весь цей час ми не бачилися. То батько мав справи, то я.
А кілька днів тому я вирішила його відвідати. Коли я прийшла, то не впізнала своєї квартири. Мої дивани були вкриті старими незграбними пледами, на столах красувалися якісь в’язані серветки.
-Тату, ти, випадково, не відкрив тут гурток рукоділля для тих, кому за? – жартома запитала я батька.
І тут з ванної вийшла якась жінка років п’ятдесяти, яку, судячи зі скривдженого вигляду, сильно зачепив мій гумор. Поки батько мовчки кидав на мене докірливі погляди, незнайомка мене соромила.
-Мені ще дуже далеко до старості! Тому ваші жарти зовсім не доречні! Я так розумію, чи ви маєте щось проти мого смаку?
-Дивний у вас смак! Виглядаєте ви явно краще за ці допотопні мережева, – зробила я цій жінці сумнівний комплімент.
Ось якою мірою вона розлютила мене! Прийшла до чужої хати, навела свої порядки, ще й на мене, господиню, свого поганого рота розкрила. Батько теж добрий, на що я йому і вказала.
-Це хто? Міг би спитати, чи не проти я, що ти тут житимеш не один!
Тато попросив свою пасію подивитися у кімнаті телевізор і розповів, що звуть її Людмила. Це та сама жінка, заради якої він пішов від матері.
Ми з Людмилою до цього не перетиналися, оскільки вона не залишалася у батька довше, ніж на ніч. Дуже вже її пригнічував вигляд тієї квартири. Свою квартиру ця краля ділить із сім’єю сина. Приводити тата було просто нікуди.
І одного разу він розповів Людмилі про мою пропозицію. Виявляється, пропозиція була прийнята саме з подачі цієї жіночки. А я все голову морочила, чому ж тато нарешті погодився! Те, що не сказав про перебування сторонніх у моєму будинку він пояснив просто:
– Ти ж знала, що в мене особисте життя. Могла б сама про все здогадатися!
– Вибач, я не вмію грати в здогадки. Такі речі треба промовляти вголос, – дорікнула я батькові.
Від моїх слів тато знітився, і я, вже м’якше, додала, що він може продовжувати жити тут. А ось Людмилу нехай випроваджує, бо я не зможу спокійно спати, знаючи, що на моїй території проживає якась невідома.
-Людочка тепер тут господиня! Ти не можеш так просто взяти та вигнати її, – перейшов на крик батько.
-Та невже? Давай покажу тобі один документ. Там чітко написано, хто є власником цього житла. І це не твоя Людочка, – я знову почала гніватися.
-Не смій ображати мою кохану! Якщо вона і піде, то лише разом зі мною. Невже тобі не буде шкода дивитися, як я задихаюсь від ремонтного пилу? Сама ж хотіла врятувати мене від цього! – несподівано почав маніпулювати мною тато.
-Ні, не шкода, раз ти так поводиться, – відповіла я і попросила якнайшвидше звільнити житло.
Розумію, що відмова від обіцяних слів мене не прикрашає. От тільки батько не залишив мені іншого виходу. Якби я повелася на його маніпуляції, хто знає, що б ще тут наробила його пасія?
Йшла вона з мого будинку з істерикою, чого й слід було чекати. І замовкла, тільки коли я пригрозила викликати бригаду психіатрів. А батько весь цей час тихенько тиснув мені на совість, але не спрацювало.
Позавчора він мені написав, що через мене Людмила його кинула. Мовляв, вона не в помийній ямі себе знайшла, щоб жити серед голих стін і спати на надувному матраці.
Мабуть, треба було більше цікавитись його особистим життям. Я б тоді взагалі не заїкалася про допомогу, і ми, як і раніше, тепло спілкувалися.
