У мене, завдяки мамі та татові, є житло. Рідний молодший брат жодного слова не говорить, а у двоюрідних сестер, як виявилося, є претензії.
У тата була мама, моя бабуся. Вона хворіла, батьки сплатили кілька операцій, якийсь час жила з нами, коли оговталася, вирушила жити до себе. І знову мама та тато їй допомагали. Я їздила, в магазин ходила, виносила сміття.
Тітки та двоюрідних сестер довгий час і близько не було. Коли бабуся тільки-но захворіла, тато дзвонив своїй сестрі. Вона сказала, що грошей немає, але молитиметься за її здоров’я.
І тільки коли бабуся знову опинилася вдома, з’явилася тітка. Бабуся не хотіла її бачити, тож виганяла. Тітка вважала, що це мої батьки промили бабці мізки.
Після появи тітки, бабуся вирішила розпорядитися квартирою, щоб ні в кого надалі не було проблем, та судів через спадок.
Не знаю, чому було вирішено дарувати квартиру мені, а не татові чи молодшому братові, але рішення було ухвалено саме таке.
Останні роки життя бабуся провела у батьків. Я їздила вчитися. Вони жили вчотирьох: мама, тато, брат, та бабуся. Квартиру бабусі здавали орендарям.
Бабуся потребувала постійного лікування. Деякі препарати видавали безплатно, але вони не підходили, батьки купували дорогі аналоги, щоб бабуся не страждала від побічних дій.
Коли батьки ходили на роботу, була доглядальниця, одна бабуся не залишалася. Після стрибка тиску бабуся лягла, і вже не встала.
Тітка, як і її дочки, була в курсі. Вони знали, що бабуся знову жила не вдома. Тітка кілька разів з апломбом відвідувала бабусю, але постійно звинувачувала батьків у тому, що вони гроблять бабусю, та вимагала, щоб вона, разом із пенсією та грошима за оренду, жила з нею.
Папа взяв калькулятор, пояснив тітці, що пенсія та оренда набагато менше сум, які йдуть на бабусю. Більше тітка про те, щоб забрати бабусю до себе, не заїкалася.
На похованні бабусі я не була, не змогла приїхати. Мама розповідала, що тітка ні гривнею не допомогла, зате притягла з собою кількох колишніх сусідок бабусі, з якими вона ніколи не ладнала.
І саме ці сусідки, просто після поховання, на поминальній трапезі, почали на словах ділити квартиру між татом і тіткою.
Дарча на той момент уже була оформлена майже десять років. Зроблено все було за правилами. Бабуся була дієздатною. За фактом, дієздатність вона втратила лише незадовго до відходу.
На мій погляд, якби не батьки, то бабуся прожила б значно менше. Вона абияк ставилася до здоров’я, говорила, що в її віці є два варіанти проблем зі здоров’ям, і обидва її влаштовують: або само пройде, або стане причиною, щоб богу душу віддати.
Батьки, можна сказати, за ручку водили її за лікарями, та контролювали приймання ліків. Для серця, від тиску, вітаміни, ще якісь…
Спадщини тітка не побачила. Тільки й балачок було, що бабусю обдурили… Нічого собі, обдурили. Турбота та кохання – єдине, що бачила бабуся.
Молодшому братові вже за двадцять. Він навчається, живе з батьками, я одружена, ми з чоловіком живемо у моїй квартирі, а ще у нас є іпотечне житло.
З батьками є усна домовленість: вирішить брат одружитися, ми з чоловіком поїдемо до себе, брат із дружиною – у квартиру, яка раніше належала бабусі, житимуть, гроші накопичуватимуть, якщо ціни в космос відлетять, то розміняємо.
Якщо обмін буде, то батьки скасують заповіт на свою квартиру на ім’я брата. Поживемо, там буде видно, що і як. Я в жодному разі брата не скривджу.
Брат досить дорослий, щоб розуміти, що до чого. Якось батьки навіть перед ним виправдовувалися через те, що квартиру бабусі записали на мене, а він сказав, що це його не турбує.
Місто у нас невелике, менше, ніж хотілося б. Вперше про те, що наша сім’я кинула двоюрідних сестер, я дізналася від родичів чоловіка. Сестра чоловіка працює в одному дитячому садку з моєю старшою двоюрідною сестрою.
Подана інформація була в такому ключі, що у сестер безглузда і сварлива мати, а сестер бабуся любила, вони мало не все дитинство жили з нею.
Ніби то були плани, що сестри після закінчення школи будуть навчатися далі, та жити з бабусею, але мої мати з батьком їх вигнали від бабусі, а бабусю обдурили, змусивши її переписати квартиру.
Точних дат немає, але сестри закінчили школу, дев’ятий та одинадцятий клас, коли років п’ять уже квартиру було переписано.
Я поговорила із сестрою чоловіка. Попросила її не підтримувати плітки. Показала їй документи на квартиру, щоб побачила дати.
Розповіла про батьків, які свого часу продали машину і влізли у борги, заради здоров’я бабусі. Про тітку, яка знала про здоров’я бабусі, але їй було начхати.
Я попросила, щоб ця інформація залишилася між нами, не бажаючи вступати в суперечку із двоюрідною сестрою через третіх осіб.
Одне сказала, що можна передати: якщо у двоюрідної сестри, чи в них обох є бажання поговорити, та розставити всі крапки, то адресу моїх батьків вони знають, нехай приїжджають, я теж під’їду, і поспілкуємось, подивимося документи, виписки, рахунки.
Місяця через чотири сестра передала відповідь:
– Не розмовлятимемо, ми й без цього про все не знаємо, і Бог вам суддя!
Хто б сперечався. Бог нам суддя – нехай. Хай судить. У батьків совість чиста. Їм нема чого приховувати, нема чим соромитися. Бабусю ніхто не просив писати дарчу.
Ніхто її не кинув після написаної дарчої. А якщо хтось думає, що мої батьки нажилися на пенсії бабусі, та оренді її квартири, то ці люди не знають, як це дбати про людину із проблемами зі здоров’ям.
Не лише пенсія та оренда йшли, а й кошти батьків. Моральні ресурси, чужі люди в будинку, я і брат, які проживали удвох у прохідній кімнаті, у вихідні чергування біля бабусі чи поїздки до неї, залежно від того, який період був.
Тітка сама по собі судила, і дочок до свого погляду привчила. Ось якби бабуся відписала квартиру тітці чи одній з дочок тітки за їх зовнішніми даними, то квартира тітці впала б з неба.
Я зараз не про мораль, а чисто про матеріальний складник. Вийшло б, що тітка, яка завжди стояла осторонь проблем бабусі, і нічого не вклала, отримала б житло?
І її ображає, що наша родина «ні за що» одержала бабусину квартиру. Тітка сама нічого не робила, але впевнена, що ми жили приспівуючи на бабусину пенсію та оренду, та ще й квартиру здобули. У її розумінні, сталася несправедливість.
Я повністю впевнена в тому, що якби тітка дбала про бабусю, то мама і тато допомагали б. І виріши бабуся залишити квартиру тітці, вони б ні слова не сказали.
Мої батьки теж мають своє розуміння справедливості: допомога старим батькам – їхній моральний обов’язок, а майнове питання – виключно воля того, хто володіє майном. Ви згодні з таким їх твердженням?
