Мої гроші – це фігня! У мене ж є гумові чотири вісімсот аліментів, яких вистачає і на школу, і на харчування, і на машини, і на ремонти! Дивишся, скоро так розтягну цю суму, що на Балі зганяю

Після розлучення я купила машину. Машина проста, недорога. У коштах я була обмежена, але машина була потрібна, щоб встигати за сином у садок. Поки чоловік жив з нами, до садка ходив він.

Вихователі входили в моє становище, чекали десять – п’ятнадцять хвилин після закінчення їхнього робочого дня, але мені було соромно, та незручно.

Приїжджати раніше, користуючись міським транспортом, ніяк не вдавалося. Працюю в місті, живу в передмісті.

Розклад автобусів не я ж складала! Попередній автобус був на двадцять хвилин раніше, але я в цей час тільки добиралася до зупинки, тож на нього не встигала.

Таксі пробувала, не наїздишся – дорого. А ще, воно, то швидко приїжджало, то так запізнювалося, що ним до нашого села і їхала.

Втомилася від нестабільності! Втомилася щодня гадати, чи встигну в садок. На роботі з безпосередньою начальницею, ледь стосунки не зіпсувала.

Вона не заперечувала, якби я після роботи йшла раніше, але була зустрічна вимога — приїжджати на роботу раніше. І тут знову все уперлося в розклад автобусів!

Автівку обирала, щоб за віком була не стара, та щоб ціна була для мене приємна. Запустила фільтр на сайті продажу, від найдешевших авто до найдорожчих.

Одну з перших у списку машин поїхала дивитись. На машину взяла кредит, сто двадцять тисяч гривень. Автомобіль зареєструвала на маму.

Як тільки колишній дізнався про машину, одразу перестав гроші на сина давати. А ми ще тільки заяву на розлучення подали, тому наказу про аліменти ще не було.

– Дивлюсь, багата стала, навіщо тобі мої гроші? — з глузуванням спитав чоловік.

Не мені, а синові, але такі деталі чоловіка не цікавили. У нього я була недоумкуватою, яка не оцінила щастя, що мені випало!

Подумаєш, випивав? Заявляв, що усі випивають. Я себе в приклад наводила, що я не п’ю, значить, не всі. У відповідь чула гидоти!

Стала аліменти отримувати. Роботу змінила, вона також у місті. Син підріс, у школу пішов. На щастя, групу подовженого дня організували, туди сина записала.

Машину змінила на свіжу модель. Загалом, життя налагоджувалося. Тільки колишній чоловік настрій псує! Він усі мої заслуги собі приписує!

Їздив син на змагання. Хто молодець? Тато, бо, це ж на його гроші я форму і квитки купила! Поміняла машину! Теж завдяки аліментам, бо без них на паперть пішла б, а не про машини думала!

Ремонт у дитячій зробила. Теж заслуга колишнього чоловіка, бо він же аліменти платить. Стала мати кращий вигляд — знову колишній чоловік винен, у перукаря аліменти залишаю!

Тішить, що заявляє колишній чоловік про себе рідко. А, коли бачить, що ми не бідуємо, то починає! Прошу його обійтися без коментарів та домислів, а він висловлюватися починає:

– Чому я маю мовчати? Маю право говорити, на мої гроші куплено!

За останній місяць я отримала чотири тисячі вісімсот аліментів. Це найбільша сума, яку я колись бачила серед аліментів на сина! Моя зарплата близько двадцяти тисяч на місяць.

Але ж, зрозуміло, мої гроші це фігня! У мене є гумові чотири вісімсот, яких вистачає і на школу, і на харчування, і на машини, і на ремонти! Дивишся, скоро так розтягну цю суму, що на Балі зганяю!

Ненавиджу колишнього чоловіка! Вкладаюсь в нашу дитину, морально його гідно виховую! Як у колишнього рот відкривається, щоб ці гидоти мені говорити?

Він сам колись мене вибрав! Сам заміж покликав! А коли, вкотре, обіцяв більше не пити, то сам мені запропонував, що я можу з ним розлучитися, якщо він не стримає свою обіцянку!

Так хто винен? Що за претензії? Не вмієш тримати обіцянки, не ляпай язиком! Я слушно міркую?