Я думала що історії про сім’ї де гуляють обоє, але не розлучаються, бо їх все влаштовує можуть тільки в фільмах вигадувати, або місцеві пліткарки розповідати.
Але це далеко не так, адже я особисто знаю таких людей. Коли вони були ще молодими, зовсім навіть юними у них народився синочок Михасик. Дуже хороший, сонячний хлопчик, як промінчик. Я стала його хрещеною.
Ми спілкувалися щодня, разом їздили відпочивати, потім просто приходили в гості один до одного, словом дружили сім’ями, були один одному як рідні. Аж поки Ярослав, батько хлопчика і чоловік моєї подруги не влаштувався на нову роботу.
Відтоді Ліна якась вся запухша від сліз та втоми, малий нервовий, в гості не кличуть. А Ярослава самого в дома немає тижнями, не ночує навіть. Ми всі жадали Ліну, а потім все змінилося, враз вона розцвіла.
Стала спокійна, зникли її синці під очима та втома, до чоловіка вона стала фліртувати, з сином знову вела себе як мале дитя, наче переродилася. Ми, тобто знайомі і друзі цієї родини і заспокоїлися трохи.
Все вернулося в свої круги, але стало якимсь притомним чи що, наче вдаваним. Та я відганяла від себе цій і думки, адже прожити 10 років терплячим один одного неможливо, мабуть тут любов вернулася.
Але поки не стався один інцидент. Ми з чоловіком мали їхати на відпочинок, але плани змінилися, ми здали квитки. А згодом купили нові, але чоловік вилітав на 1 рейс пізніше ніж я.
Я ж цим часом мала піти в готель, знайти екскурсії, зайняти доньку якій 7 років чимось цікавим, організувати все до його приїзду. Приїхала, а в тому готелі, прямо по сусідству живе Ліна, з якимось чоловіком, я не постала нічого казати, думала що щось не так зрозуміла.
Потім приїхав чоловік, не до цього було. А вже ввечері він мені каже, що по дорозі до аеропорту бачив Ярослава в обіймах якоїсь блондинки. Я йому розповіла все що бачила теж, склали 2+2, і зрозуміли все.
Потім я, звісно по дівчачому, спілкувалася з Лігою, і вона пояснила, що вони в шлюбі, адже син росте, але кожен живе своїм життям. Я жахнулася, може я відстала від життя, та не має це так бути. Чи може тепер це норма?
— Я тобі забороняю туди їхати! — голос Галини Михайлівни тремтів від ледь стримуваної люті,…
Тамара Федорівна перший день сиділа біля вікна та сумувала. Сумувала за своєю роботою, за колегами,…
Протяг пронизував наскрізь, гуляючи по порожній залі очікування провінційного вокзалу. Ірина щільніше закутала в хустку…
Телефон лежав на столі вже двадцять хвилин. Галина Іванівна дивилася на нього, як на гранату…
Таня була впевнена, що її Андрій ніколи їй не зрадить, адже на шляху до сімейного…
Літо стояло спекотне, з рідкими дощами та грозами, після яких над всім небом над селом…