Одного разу перед Різдвом я відсилала вітальні смс телефоном, комп’ютера у мене тоді ще не було. Я навіть написала одному майже незнайомому чоловіку, треба ж всім свято робити.
Відповідь від нього прийшла несподівана, ще й підписана чужим ім’ям. Виявилося, що цей чоловік був десь в гостях і сім-карту подарував. Мені відповів уже інший хлопець і запропонував поспілкуватися.
Відразу мені ця ідея не сподобалася, але Павло виявився дуже цікавим співрозмовником. Нам вдавалося поговорити майже на будь-які теми, але найбільше подобалося пофілософствувати про життя, кохання, навіть про будову всесвіту.
Неважко здогадатися, які почуття ми почали відчувати. Правда, на шляху стояли деякі перешкоди: він був набагато молодший ніж я і жив досить далеко. Правда, його це не бентежило. Романтик.
А потім і почалося – мені довелося майже повністю вдаватися в його періоди дорослішання, змужніння, контакт з новим світом і т. д. І все це телефоном, часто тільки отримуючи повідомлення. “Ненавиджу те, що називається життям”, не знаю сам він це вигадав.
Жахливо згадувати – почувала себе солдатом, готовим піднятися по бойовій тривозі. Я бачила, як змінюється людина і що життя ліпить з нього. Не скажу, що погане, але не дуже і гарне. Неможливо вірити одній телефонній трубці, а я вірила.
Ну так, сказав же, що любить – значить любить, приїхав через два роки спілкування і тільки раз – так по-фіг, все одно любить. І взагалі навіщо приїжджати?
Він виявився з набагато сильнішою волею ніж моя, до того ж маніпулятором від природи. Але все-таки головний маніпулятор сидів в моїх мізках і постійно твердив мені: “Ти його любиш! Він любить тебе! Ви створені одне для одного.”
Я заперечувала, що не факт, що це любов, швидше за все ні, але переконати цього мозкового вірусу було дуже важко. До речі, і Павла іноді мордували ті ж сумніви. Але правда, не дуже довго.
Я не пам’ятаю хто першим розірвав це замкнене коло, і як взагалі вдалося це. Здається, я. Щось я не таке сказала і мій коханий образився. Ось ми й перестали спілкуватися, а за місяць я знайшла собі іншого в реальному житті, а Павло, виявляється, придивився до однієї дівчини.
Так ми й розсталися. Дурна досить історія, але хоч чогось навчила мене: ніколи не обманюй саму себе і не допомагай нікому так себе обманювати. Адже це все одно не допоможе.
Раніше Олена завжди чекала два свята. Свій день народження і Новий рік. У цих святах…
Ліля швидко складала продукти на касі в сумки, готуючись нести їх кілька зупинок. Можна було…
Рівно о шостій годині Ганна зайшла в квартиру. -Доню, привіт! – з кухні визирнула мама.…
Оксана стояла біля старої хвіртки й дивилася на двір, у якому виросла. Тут усе було…
- Юля, ти хоч розумієш, як це виглядає збоку? Сусіди запитують, чому онуки на всі…
- Ти вже купила мамі подарунок? – Кирило навіть не привітався, одразу перейшов до справи.…