Я вийшла заміж із донькою на руках. Чоловікові відразу сказала, що любити він її не зобов’язаний, але ставитись добре – повинен.
Сказала йому, що якщо він не зможе, то краще одразу припинити наші стосунки. Чоловік пообіцяв, що буде їй пристойним вітчимом.
Я не одразу помітила, що з приводу ліків чоловік завжди радиться з мамою. У свекрухи найкраща подруга – фармацевт із великим стажем.
До слів цієї подруги відкритий просто гігантський ліміт довіри. По суті, свекруха дуже рідко ходить до лікарів, якщо у неї щось болить, вона відразу дзвонить подрузі.
Фармацевт телефоном ставить діагноз, радить ліки, свекруха біжить викуповувати те, що їй порадили.
На мою думку, це дуже сумнівна схема лікування. Фармацевт не лікар, а для призначення деяких препаратів, необхідні, навіть, результати аналізів.
Мені здається, що свекрусі, поки що, щастить, нічого страшного з нею не траплялося. Я хвилююся, що вона в майбутньому може сама собі нашкодити.
Чоловік із тих людей, які не підуть до лікаря доти, доки зі спини не почне стирчати спис. Температура – дзвінок мамі – очікування, поки мама поговорить з подружкою – список ліків. Схема ще гірша, ніж у свекрухи: у цій ще є посередник, який може щось переплутати.
Я розмовляла з чоловіком, але нічого не досягла. Він заявив, що доросла людина, і лікуватися буде так, як хоче. Прапор йому в руки! Півень клюне, як миленький до лікаря побіжить.
Доньці, коли ми з’їхалися, було п’ять із половиною років. Часті лікарняні залишилися позаду, вона радувала мене хорошим здоров’ям, та пристойним імунітетом. Ми одружилися, за кілька місяців донька захворіла.
Я не стала дзвонити свекрусі, хоч чоловік мені це порадив, а викликала лікаря додому. Сама зателефонувала на роботу, повідомила, що йду на лікарняний.
Дочекалася лікаря, потім відправила чоловікові назви виписаних ліків, щоб він їх купив дорогою додому.
Ще попросила, щоб з мамою не радився: лікарю я вірю більше, ніж подрузі-фармацевту, яку я жодного разу в очі не бачила. Чи існує вона насправді? Може, її, взагалі, звати Гугл?
Чоловік зателефонував матері, вона фармацевту. І приніс мені з аптеки пакет, у якому не було жодного препарату, які я йому замовляла.
Була пара аналогів, противірусного не було – це марна трата грошей, і фізрозчин, щоб носа промивати, бо краплі шкідливі для маленьких дітей. Ось так!
Цього дня у нас трапилася перша сварка. Я сама збігала до аптеки, купила те, що виписав лікар. Поставила чоловіка перед фактом: себе він може лікувати хоч подорожником, але щоб у процес лікування моєї дитини ніколи більше не втручався і нікого не втручав.
Після цього була сварка зі свекрухою. Вона зателефонувала мені через пару днів, запитала, чи краще стало доньці, адже подружка їй обіцяла, що через пару днів, завдяки корегуванню медикаментозного лікування, від хвороби не залишиться й сліду.
Я чесно сказала свекрусі, що викинула все, що чоловік притяг. Повідомила їй, що такої допомоги я не потребую, щоб не думав її син.
У відповідь, мене звинуватили у чорній невдячності, спробували переконати, але слухати я не стала, попрощалася і кинула слухавку.
Свекруха образилася, спробувала передати своє невдоволення через мого чоловіка, але його я теж слухати відмовилася.
На щастя, донька швидко одужала, повернулася в садок, я вийшла на роботу. Після цього, вона дуже довго не хворіла.
У нас з’явився син. Коли нас виписали з лікарні, свекруха, ввімкнувши гучний зв’язок з подружкою, почала виносити мені мозок з приводу ліків, які можуть знадобитися новонародженому.
Мені довелося повторити свій погляд на лікування дітей: не лізьте! Все полетить на смітник, не витрачайте ні час, ні гроші!
У пів року син захворів, легка застуда. Чоловік купив ліки, які виписав педіатр. Повідомив мамі про те, що її єдиний онук вперше у житті захворів.
Свекруха одразу зателефонувала мені, поцікавилася, чим лікую малюка. Я їй відповіла, морально підготувавши себе до того, що доведеться відстоювати ліки, прописані лікарем. Але вона мене здивувала:
– Добре, лікуй! Аналоги не купуй, мало що трапиться.
По суті, лікування відрізнялося від того, що колись приписували моїй доньці, тільки назвами препаратів, а так, те ж противірусне і крапельки в ніс.
Через рік з невеликим, захворіли обидві дитини. Лікаря викликала, лікування було однаковим, вирізнялися дозування.
Чоловік знову зателефонував матері, та згадала про подружку-фармацевта, написала мені повідомлення зі списком рекомендованих подружкою ліків, призначених лише для доньки.
Її онука, значить, треба було лікувати тим, що призначив лікар, а моїй дочці й дешеві аналоги підійдуть?
Чоловікові його мати теж дзвонила. Він заїкнувся про те, що тітка, фармацевт зі стажем, поганого не порадить, але я на нього так подивилася, що він відразу замовк.
Я розумію, що ніхто, окрім мене, не зобов’язаний любити мою доньку, але що це за подвійні стандарти? Наче моя дочка – дитина другого сорту, а син, як рідний – першого!
Чоловікові повторила, щоб не втручав матір та її подружку. Пояснила, що мені дуже прикро, все докладно розжувавши.
– Я не думав про це з цього погляду, – зізнався чоловік.
Коли син захворів наступного разу, свекруха взагалі про ліки не заїкнулася, просто запропонувала допомогу: посидіти з ним, чи до лікарні нас звозити.
Це не стало винятком, тепер усі лікарняні доньки та сина проходять без порад, щодо ліків та будь-якої дискримінації.
Думаю, що чоловік поговорив із матір’ю, і вона його зрозуміла. Але згадувати, що було, все одно неприємно! А як би ви вчинили, з огляду на нашу ситуацію? Я слушно вчинила, чи була занадто категоричною?
