Мою колишню засмоктало в інстаграм…
Познайомився з Марією на дні народження. Відразу звернув на неї увагу, тому що вона дуже красива дівчина. Хоча не так … Вона дуже-дуже красива.
При першому спілкуванні показала себе досить добре: не говорила дурниць, була надто скромною.
Весь вечір провів з дівчиною. Обмінялися номерами телефонів. Все було круто.
Приколи почалися через день, коли ми разом зустрілися в кафе. Я трохи здивувався, що кожне блюдо дівчина перед поїданням фотографувала. Трохи пізніше я зрозумів, що вона все це постила в інстаграм.
Сфотографувала і букет троянд. Ймовірно, живе за принципом: «не запостив – значить не було”.
Мене спочатку сфотографувала один раз. Мабуть, чекала реакції підписників. Потім стала робити загальні фотки. Мені це лестило. Але потім хоч куди підемо – всюди загальне Селфі. І постійно щось строчить в своєму смартфоні. Я їй щось розповідаю або відповідаю, а вона строчить. Аж дратувати стало.
На другому побаченні взагалі майже весь час пропадала в смартфоні. Скажу чесно, що це стало дратувати. Просив її на час прибрати девайс, щоб поспілкуватися як звичайні люди. Вона на якийсь час відкладала смартфон, а потім все заново …
Така ж тяганина почалася і на третьому побаченні. Я навіть підписався на неї в інст. І знаєте … до початку стрічки я так і не зміг докрутити: то туалетні Селфі, то в офісі, то під час обіду, то перед сном, то біля клумби, то за ялинкою …
Попросив її на наступній зустрічі не діставати телефон, щоб приділити час одне одному, а не підписникам.
Дивлюся, а її аж трусить. Психована вся стала. Того вечора все їй було не так: ті дратують, це не те, то не це …
Це була наша остання зустріч. А все, що вона про мене думає я ввечері прочитав у неї в профілі, та й всі 2400 підписників теж. Ідіотизм якийсь.
Марина та Олексій купили дачу у травні. Невеликий дерев'яний будинок, шість соток, старі яблуні, теплиця…
- Може, цими вихідними на дачу не поїдемо, у матері твоєї день народження? - Запитала…
- А що ж ви їсте? – поцікавився здивований тесть. - Ну, сир, йогурт, -…
Субота Віри скінчилася, навіть не встигнувши розпочатися, — зрозуміла вона десь о пів на дев’яту…
Кухонна тиша була для Діани наче ліки. Вона повільно, чашка за чашкою, витирала чистий посуд…
Ніна Іванівна прокинулася від того, що за вікном голосно каркнула ворона. Вона лежала ще кілька…