Мою колишню засмоктало в інстаграм…
Познайомився з Марією на дні народження. Відразу звернув на неї увагу, тому що вона дуже красива дівчина. Хоча не так … Вона дуже-дуже красива.
При першому спілкуванні показала себе досить добре: не говорила дурниць, була надто скромною.
Весь вечір провів з дівчиною. Обмінялися номерами телефонів. Все було круто.
Приколи почалися через день, коли ми разом зустрілися в кафе. Я трохи здивувався, що кожне блюдо дівчина перед поїданням фотографувала. Трохи пізніше я зрозумів, що вона все це постила в інстаграм.
Сфотографувала і букет троянд. Ймовірно, живе за принципом: «не запостив – значить не було”.
Мене спочатку сфотографувала один раз. Мабуть, чекала реакції підписників. Потім стала робити загальні фотки. Мені це лестило. Але потім хоч куди підемо – всюди загальне Селфі. І постійно щось строчить в своєму смартфоні. Я їй щось розповідаю або відповідаю, а вона строчить. Аж дратувати стало.
На другому побаченні взагалі майже весь час пропадала в смартфоні. Скажу чесно, що це стало дратувати. Просив її на час прибрати девайс, щоб поспілкуватися як звичайні люди. Вона на якийсь час відкладала смартфон, а потім все заново …
Така ж тяганина почалася і на третьому побаченні. Я навіть підписався на неї в інст. І знаєте … до початку стрічки я так і не зміг докрутити: то туалетні Селфі, то в офісі, то під час обіду, то перед сном, то біля клумби, то за ялинкою …
Попросив її на наступній зустрічі не діставати телефон, щоб приділити час одне одному, а не підписникам.
Дивлюся, а її аж трусить. Психована вся стала. Того вечора все їй було не так: ті дратують, це не те, то не це …
Це була наша остання зустріч. А все, що вона про мене думає я ввечері прочитав у неї в профілі, та й всі 2400 підписників теж. Ідіотизм якийсь.
